Вулиця Гетьмана Мазепи в Івано-Франківську є однією з найдавніших в місті та відноситься до так званих містоутворюючих вулиць. Тому не дивно, що на вулиці багато будинків, котрі вражають своєю архітектурою.
Одим з таких будинків є кам’яниця з подвійною нумерацією 7-9. Будинок з подвійною нумерацією 7-9 на вул. Мазепи характерний приклад віденського неокласицизму зі всіма притаманними йому принципами, зазначає архітектор Ігор Панчишин та звертає увагу на симетричне розчленування, парадний центр, фронтон, якісно виконані скульптурні деталі. Турбує архітектора те, що в багатьох помешканнях мешканці почали замінювати столярку, а перший поверх зіпсували магазинчиками.
Достовірної інформації про те, коли точно збудували кам’яницю немає. Відомо лише, що в 1906 році підприємець Мойше Пінелесу продав соплеміннику Абрагаму Ґоттфріду кам’яницю, яка носить зараз номер 5. Ґоттфрід на той момент вже володів будинком 7-9, то ж, імовірно, він і побудував цей будинок на місці двох давніших десь на початку 1900-х років.
Дослідник історії Станиславова Михайло Головатий (1943-2016) вважав імовірними архітекторами будинку з імпозантними атлантами, або Феліціяна Баяна (1865 — 1915), або Яна Кудельського (1861-1937), а скульптурні прикраси ймовірного авторства українського скульптора Михайла Бринського (1883-1957). У будинку у різні часи також розташовувались перша «Просвіта», дитяча бібліотека, аптека та, певною мірою, легендарний ресторан-бар «Атлант».
Тепер на заміну цим закладам прийшли різноманітні крамниці, які настільки швидко змінюють одна одну, що говорити щось конкретне не випадає. Що ж до бару «Атлант», то відкрився він, здається, на межі 79-го, 80-го років й одразу здобув чималу популярність серед мешканців міста.
Слід зазначити, що закладів такого типу тоді в Івано-Франківську було обмаль – менше десяти, що теж, певним чином, пояснює популярність закладу. Але не тільки це. Бар мав кілька залів, гардероб, дивани обтягнуті червоним шкірзамінником, довжелезний шинквас з високими стільцями, приглушене світло й, звичайно, не вельми вишуканий сервіс, що було характерною ознакою подібних закладів в радянські часи. Та й потрапити до закладу було не так просто, адже СРСР, не в останню чергу, був країною вахтерів та швейцарів, бо саме вони вирішували, кого пускати в той чи інший заклад, а кого ні.
Вхідні двері «Атланту» були завжди зачинені, то ж потрібно було постукати монеткою в скло. Швейцар відкривав двері й відвідувач проходив фейсконтроль. Можна було тикнути швейцару рубль (чи, як тоді казали «рваний») й він міг тебе пустити, а можна було покликати знайомого офіціанта (якщо в тебе такий був) і тоді швейцар, сціпивши зуби, тебе пропускав.
Що цікаво, коли відвідувач потрапляв усередину, то бачив, що в барі купа вільних місць. Осягнути цю особливість ненав’язливого радянського сервісу напевно не вдасться ніколи. А потім почалася горбачовська антиалкогольна кампанія й «Атлант» (як і всі заклади подібного типу в ті часи) почав занепадати, доки не закрився остаточно.
Дитяча бібліотека протрималася довше, але і її з’їв український дикий капіталізм. Тепер, як вже зазначалося, перший поверх кам’яниці займають різноманітні крамниці.
Кілька років тому кам'яницю реставрували. Аби зберегти автентичність історичної будівлі її реставрацію зробили провідні архітектори. Попередньо фасад звільнили від зайвої реклами. Вночі будівля підсвічується ліхтарями.
Фахівці “Міськсвітла” змонтували тут 14 світлодіодних ламп, які розташовані по периметру фасаду. Половину ліхтарів розмістили поблизу скульптур атлантів. Відак світлові промені підсилюють архітектурну стилістику будинку, кажуть комунальники. Це – їхній перший проект освітлення фасаду. Його вартість близько 30-ти тисяч гривень.
за матеріалами Версій та відкритих джерел
0 Коментарів - Написати коментар