У самому кінці вулиці Шевченка, фактично вже в парку, стоять три гарних вілли. Їх збудували наприкінці ХІХ століття, і для провінційного Станиславова це був справжній архітектурний прорив.
Про модні будинки писали навіть львівські та краківські газети, захоплено іменуючи їх «чудовими віллами в липах» – вулиця Шевченка тоді називалася Липовою.
Сьогодні ми зупинимося на одній з них, найближчій до центру міста. Її адреса – Шевченка, 100. Спорудили кам’яницю протягом 1896-1897 років. Архітектор невідомий, але вирішення будинку дуже нагадує дім польського «Сокола» на площі Міцкевича (тепер обласна дитяча бібліотека). Тож цілком ймовірно, що творцем вілли в липах був той самий архітектор – Кароль Заремба.
Споруда вийшла легка, гармонійна, з двома різновисокими вежами у стилі історизму, що надають їй оригінальності. Права вежа висока, шестигранна, має пірамідальне завершення.
В ній влаштовані двомаршеві сходи, а на рівні другого поверху – веранда. Ліва вежа значно нижча, кругла, з конічним верхом. Вона виконує роль тамбура при вході.
Замовником і першим власником цього міні-замку був член міської ради (депутат) і радник крайового суду українець Владислав Луцький. Це один із небагатьох випадків, коли українець міг дозволити собі збудувати у Станиславові пишну кам’яницю – пальму першості у цій галузі міцно утримували євреї та поляки.
Цей Луцький був доволі підприємливий чолов’яга. З його ім’ям пов’язують розвиток курорту Яремче. Тоді воно ще не було відділено від Дори, навіть вважалось її присілком. У 1900 році в містечку відбулися перші вибори «літнього війта», яким став Владислав Луцький.
Завдяки його старанням у 1909-му Яремче отримало статус окремого населеного пункту, були зведені десятки вілл, павільйони для відпочинку, проведено серпантинну дорогу до печер Довбуша, виділено 250 моргів державного лісу для подальшого розвитку курорту.
Якщо уважно вдивитись у давню поштівку, то на веранді правої вежі можна побачити фігуру чоловіка. Може то сам власник позує фотографу?
У майнових документах на віллу прізвище Луцького простежується до 1910-х років. Перед радянською націоналізацією тут мешкали дві сім’ї, хоча власником був службовецьВеніамін Рудавський, який сам у віллі не жив. Після війни, протягом половини століття, в будинку розміщувався гарнізонний дитячий садок «Зірочка».
Тоді з тильної сторони добудували дві кімнати з широкими вікнами. У березні 1996-го кам’яницю передали у власність єпархіального управління УГКЦ під резиденцію єпископа. Тут проживали і проживають такі владики:
1996-1997 – Софрон Дмитерко
1997-2005 – Софрон Мудрий
з 2005 – Володимир Війтишин
У подвір’ї колись стояв давній двоповерховий будинок під номером 100а. В 2000-му єпархія розбудувала його на два боки як господарський корпус. Відтоді споруда набула Г-подібного вигляду, сильно витягнута углиб кварталу – майже на 40 метрів. До єпархіального комплексу будівель також входить церква Різдва Христового (архітектор Ярослав Процак, виконроб Сергій Царьов). Вона зведена у 2000 році та виходить фасадом на сусідню вулицю 100-річчя Червоного Хреста.
Сьогодні колишня вілла Луцького виглядає не гірше, ніж століття тому. Не збереглися лише гіпсові вази на аттику, натомість шпилі веж увінчались хрестами, а веранду прикриває від негоди скляний дашок.
Декоративний парканчик, що відокремлює будинок від вулиці, якимось чином зумів пережити жорстоку радянську ліквідацію огорож 1960-х років. Щоправда, тепер стовпчики прикрашають статуї ангелів. Між іншим, їх виготовив волинський скульптор Микола Головань, який прославився на всю Україну своєю кам’яницею – «Луцьким будинком з химерами».
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
0 Коментарів - Написати коментар