Всі її бачили й сотні разів проходили повз. Вона стоїть на розі Галицької та Дністровської, навколо завжди багато людей, адже поруч велика автобусна зупинка. На перших поверхах – крамнички, вгорі – квартири, у підвалах – товарні склади базарних торговців.
Йдеться про стару кам’яницю за адресою Дністровська, 2. Сьогодні вона є пам’яткою архітектури, а колись була головним болем магістрату, пише “Репортер“.
На жаль, ми не знаємо точної дати, коли її збудували. За логікою, це мало статися після 1812 року. Чому? Раніше місто захищали потужні укріплення, а там, де нині стоїть ця кам’яниця, пролягав фортечний рів.
Після 1812 фортецю почали розбирати, вивільнені ділянки землі активно забудовували. Втім, на мапі того ж таки 1812 року, правіше Галицької брами, прямо у рову, вже зазначена якась дерев’яна споруда, і то немаленька. Схоже, рів осушили й засипали задовго до ліквідації фортеці.
Місце було вигідне – одразу при в’їзді-виїзді з міста. Став готель, шинок чи склад – усе буде приносити гроші. На кадастровій мапі 1848 року ділянка вже повністю забудована, при чому видно і дерев’яні, і кам’яні споруди.
У переписі 1857 згадується, що тут стояв будинок на п’ять квартир, який належав Лейзору Функу й Маркусу Кернбергу. Він згорів під час сумнозвісної Мармулядової пожежі.
Документи перепису 1870 року презентують нового власника ділянки – купця Цирла Фіхмана. Саме він звів тут дві суміжні кам’яниці із сучасними адресами Дністровська, 2 та Галицька, 16. Але схоже, що будували під нещасливою зіркою, адже їхня подальша історія сповнена численних халеп і скандалів.
Краєзнавець Михайло Головатий свого часу знайшов у протоколах магістрату запис від 28 липня 1873 року, де будинок Фіхмана вже є, навіть наводиться адреса – 1 ¼. Тобто перший будинок на Галицькому передмісті.
А вже наступного року спалахнув перший скандал. Навчений гірким досвідом Мармулядової пожежі, магістрат заборонив зводити дерев’яні споруди та перекривати дахи легкозаймистими матеріалами. Але Фіхман мав то в носі й забабахав велику дерев’яну прибудову. Магістрат видав ухвалу, за якою купець мусив розібрати крило з дерева, а ще – закінчити будову. Отже, будинок тоді ще не був зведений остаточно. Ображений клан Фіхманів подав протест, який, крім Цирла, підписали ще два його родичі з ініціалами Б і М.
Думаєте, вони виконали припис магістрату? Звісно, ні. Через 15 років у протоколі міськради за червень 1889 читаємо, що стан кам’яниці Фіхмана не відповідає приписам будівельного статуту. Ще від 1868 (!) власники реальності, званою «Маріямпільською», були зобов’язані відреставрувати її, але не зробили цього. Тут треба пояснити, що назва «Маріямпільський заїзд» стосувалася будинку за теперішньою адресою Галицька, 16. Чому так, достеменно невідомо. Михайло Головатий припускав, що з Маріямполя походила родина Фіхманів.
Незабаром історія вийшла за стіни ратушевої зали засідань й набула розголосу. Газета «Кур’єр Станиславівський» у листопаді 1889 повідомляє, що кам’яниця «Маріямпільська» й сусідня, наріжна, загрожують заваленням, тож магістрат наказав їх закрити. Також відмічали неналежний хід та якість їхньої реставрації.
У цій довголітній війні переміг магістрат. Новий власник реальності, купець Файбіш Фіхман, таки почав реконструкцію. Але навіть ця добра справа не обійшлася без скандалу. У протоколі міськради за 28 травня 1892 читаємо: «Ухвалено затримати будову, поки Ф. Фіхман… не представить керівника будови».
Останній удар магістрат наніс ухвалою від 23 липня 1892: «Покарати Ф. Фіхмана за покриття даху ґонтом без дозволу штрафом 5 злотих ринських. Заборонити, під загрозою штрафу у 100 зл.р., подальше покриття ґонтом. Під загрозою штрафу у 100 зл.р. вже існуюче покриття ґонтом розібрати і крити бляхою».
Після радянської націоналізації у наріжній кам’яниці працював магазин «Робоче взуття». За часів незалежності його замінив ритуальний салон.
На початку двотисячних на другому поверсі існував справжній бордель. Один із відвідувачів згадував, що «ціни там були нормальні, проте дівчата страшненькі».
В останні часи з репродуктора, закріпленого на стіні будинку, безперебійно лунали релігійні передачі, які чув кожен, хто чекав автобуса на зупинці. Навіть ходила легенда, що в такий спосіб колишні власники будинку розпусти замолюють свої гріхи.
Іван Бондарев, Репортер
0 Коментарів - Написати коментар