З давніх-давен місто Станіславів (нині – Івано-Франківськ) було відоме своєю неповторною архітектурою. Втім, далеко не усі історичні пам’ятки архітектури дійшли до наших днів. Не сприяли цьому й постійні пожежі, війни та загарбники міста із понад 350-річною історією.
У рубриці «Станіславів, який ми втратили», краєзнавець, дослідник та засновник групи «Ретро Франківськ» Ігор Менів пропонує пригадати про відомі франківські кам’яниці-привиди, оповідаючи про їх особливості та унікальність.
26 листопада 1885 року у Станиславові освятили протестантський храм вірян кальвіністів й лютеранців, які об’єдналися в Євангелістську Церкву аугсбургського та гельвецького визнань (євангелістів). Початково храм мав інакший вигляд чим на світлинах початку XX ст. В 1900 році зусиллями пастора Теодора Цеклер було проведено її реставрацію. Відтак протестантська кірха набула ознаки неоготики.
Зокрема, замість тимчасової храм отримав високу вежу. Саме такий вигляд донесли до нас старі австрійські поштівки. У народі храм називали на німецький лад – кірхою. Ззовні вона мала ознаки неоготики, проте всередині мало нагадувала пишні середньовічні храми.
Протестанти не поклоняються іконам та статуям, тому в інтер’єрі кірхи ми їх не побачимо. Внутрішнє убранство євангелістських церков було надзвичайно скромним. Вівтарем часто слугував звичайний стіл з розп’яттям. Ліворуч від вівтаря видно неодмінний атрибут протестантських храмів – проповідницьку кафедру. З неї і проповідував Теодор Цьоклер.
З приходом радянської влади кірху закрили, а після війни у храмі розмістили спортивну школу (секції боксу та боротьби). Праворуч від неї був великий спортмайданчик де займались учасники секцій баскетболу та волейболу, а позаду – фруктовий сад. З середини 60-тих років почалося будівництво готелю “Україна” (“Надія”) на території, де за Польщі був приватний сад з теплицями які примикали до паркана кладовища.
По планах радянських керівників міста крім готелю мав бути збудований пам'ятник Леніну, де на комуністичні свята буде встановлюватись трибуна для прийняття парадів. А також будівництво нового драматичного театру на місці складів ліворуч від кірхи. Весь цей комплекс новобудов мав ознаменувати обновлений, радянський центр міста.
На думку керівництва обласного центра кірха аж ніяк не вписувалась в архітектурний ансамбль світлого майбутнього. Вирок було винесено 28 грудня 1971 року, коли радянські сапери підірвали німецький костел, завершивши його багатостраждальну 86-річну історію.
Сьогодні доводиться чути думки про те, що кірху необхідно відбудувати, проте свій сакральний зміст вона вже втратила, а в концепцію сучасної площі Івана Франка навряд впишеться.
В статті використані фото з родинних архівів О.Кураєва, В.Юрішко, а також з особистого архіву автора.
.jpg)
0 Коментарів - Написати коментар