У січні цього року практично непоміченим для краєзнавчої спільноти нашого міста минув важливий ювілей – сторіччя від часу створення «Великого Станиславова».
Ще з кінця ХІХ століття мешканці Станиславова плекали великоміські амбіції. Але на заваді цим амбіціям стояли об’єктивні фактори – місто було затиснуте у лещатах передмість і не мало можливостей для подальшого розвитку. Але щоб об’єднати місто з передмістями і розширити життєвий простір, знадобилося майже тридцять років, пише Західний кур’єр.
З чого все починалося
Тривалий час Станиславів був оточений поселеннями, які називалися Княгининами. На півночі, від перетину вулиць Василіянок і Галицької до Бистриці, розташовувалось Княгинин-Село, на сході, в районі вулиць Вовчинецької, Миру та Привокзальної – Княгинин-Гірка, на південному сході, від вулиць Бандери і Марійки Підгірянки до потоку – Княгинин-Колонія. Частина Княгинин-Колонії за залізницею називалась Майзлями.
До міста ці поселення не належали – вони мали власні органи самоврядування і навіть поліцію. Ба більше, спочатку вони зовсім не виявляли намірів об’єднуватися зі Станиславовом. Перед Першою світовою війною за кількістю населення вслід за Львовом у Галичині йшли Перемишль, Коломия, далі Дрогобич, Тернопіль і лише після них – наш теперішній обласний центр. Станиславів і Княгинини, які давно підступили до меж міста, були настільки тісно між собою пов’язані, що назріла необхідність об’єднати їх в одну громаду.
17 листопада 1924 року вийшла урядова постанова, за якою і був утворений «Великий Станиславів» – друге за величиною місто Галичини.
«Рада міністрів своєю постановою за 17 листопада 1924 року дозволила розширення меж міста Станиславова», – таке коротке повідомлення подали часописи.
Це означало приєднання до Станиславова Княгининів і частин деяких сільських громад, які безпосередньо примикали до Станиславова і Княгининів. Не знайшлося нікого серед мешканців Станиславова і Княгининів, кого би це повідомлення не схвилювало і хто би не зрозумів, яку велику справу розпочинає ця маленька замітка. Вже багато років тому було помітно, що Станиславів, затиснутий з боків Княгининами, обмежений своєю невеликою територією і не мав можливості вільно розвиватися.
Переважна більшість промислових підприємств шукала місце для свого розташування ближче до залізниці, яка в основному знаходилася на території Княгининів, що для Станиславова спричиняло втрату значних джерел прибутку. Взагалі, в майбутньому весь промисловий і торговий рух міг би перенестися до Княгининів. Шукаючи доступу до рік і можливості облаштування каналізації, місто також було залежним від Княгининів. Місто було обмежене й у виборі місця для власних промислових підприємств.
Прикладом цього може бути розташування міської газовні та різничого цеху, які були дуже віддалені від колії через неможливість розмістити їх на території Княгининів. Тому недивно, що ідея поєднання Станиславова з Княгининами мала своїх гарячих прихильників, і її часто висловлювали мудріші посли міської ради.
Тодішнє законодавство залишало це питання на розгляд місцевих рад. Переконання і воля навіть більшості громадян не могли бути вирішальними, якщо у радах не було більшості, готової підтримати це питання. Проте для багатьох радних справа поєднання громад була небажаною з тих чи інших причин. Незважаючи на численні збори, петиції та звернення мешканців трьох громад, у цій справі довгі роки не було прогресу. В органах самоврядування всіх трьох громад це питання час від часу піднімалося, навіть призначалися комісії для спільної роботи над ним, але все ж не видно було щирого бажання об’єднатися.
Коли в 1896 році міська рада Станиславова запропонувала об’єднання, представники Княгинина-Села рішуче заперечили. Лише в 1901 році представники цієї громади нарешті усвідомили свою вигоду в об’єднанні, але тогочасна міська рада Станиславова вже не підтримувала цю ідею. У повідомленні Крайового виділу (виконавчого органу Галицького сейму) за 1901 рік читаємо:
«Крайовий виділ був готовий виступити посередником у справі приєднання Княгинина-Села і Княгинин-Колонії до Станиславова передусім в інтересах громади Станиславова, щоб полегшити міській поліції виконання її обов’язків, а також з огляду на майбутній розвиток міста. Проте через негативне ставлення до цього важливого питання міської ради Станиславова, Крайовий виділ вирішив відмовитися від усяких подальших дій у цій справі, залишаючи міській раді міста свободу дій і рішень, що робити далі».
Довгожданий прогрес
З такими ухвалами, які приймалися кожні кілька років, та комісіями, які так і не виконували свої функції належним чином, ця справа затягнулася до 1914 року. Потім через початок Першої світової війни це питання взагалі відклали до кращих часів. Вже за Другої Речі Посполитої владу в місті перебрав на себе Польський повітовий комітет і утворене ним Міське управління.
Це Міське управління керувало й обома Княгининами, фактично здійснивши їхнє приєднання до міста. Але без належного юридичного оформлення це призвело до хаосу і численних непорозумінь. Все частіше лунали голоси про те, що Міське управління Станиславова керує Княгининами незаконно, і в 1921 році староство запровадило окремі органи самоврядування для цих громад.
Так завершилося це короткотермінове фактичне об’єднання, але воно зробило ще більш очевидною необхідність остаточного об’єднання громад. В липні 1920 року Міське управління доручило магістрату розпочати дії з метою остаточного об’єднання громад. Магістрат розглянув цю справу і погодився з тим, що об’єднання має бути примусовим на основі наказу, бо громади так і не змогли домовитися між собою, а тому добровільне об’єднання неможливе. Було вислано відповідну петицію до генерального делегата уряду Галецького, в якій детально описали необхідність об’єднання громад. До цієї петиції додали проєкт наказу про примусове об’єднання. Саме це стало початком конкретних дій.
У кореспонденції, яка велася з цього питання до 1923 року, йшлося про розширення меж Станиславова також за рахунок частин сіл, що безпосередньо межували зі Станиславовом і Княгининами – Загвіздя, Пасічна, Угорники, Микитинці, Опришівці, Крехівці. Ці села вже тоді знаходилися в сфері впливу міста і мали велике значення для його розвитку. Найважчим кроком будо досягти постановки цього питання на голосування у сеймі, але в цьому допомогли депутати-галичани.
В серпні 1923 року у «Деннику устав» з’явився наказ, який давав право Раді міністрів змінити межі міста і об’єднати його ще з двома приміськими громадами. Проте навіть після цього на утворення «Великого Станиславова» довелося ще почекати до кінця 1924 року. Причиною затримки стали певні проблеми в Міському управлінні, залагодження різних організаційних і технічних формальностей, потім раптова смерть голови Міського управління, але завдяки щирій підтримці тодішнього воєводи Едмунда Юристовського справу таки вдалося успішно довести до кінця. З 1 січня 1925 року місто вже офіційно існувало у своїх нових межах.
Плюси і мінуси «Великого Станиславова»
В зв’язку з приєднанням обидвох Княгининів – Княгинина-Села і Княгинин-Колонії, а також частин сіл відбувся новий поділ міста на дільниці. До попередніх п’яти дільниць додалося ще дев’ять нових, так що в місті разом налічувалося 16 дільниць.
Таке значне збільшення міста поклало на плечі його керівництва важкі й відповідальні обов’язки. Найважливішим і найбільш нагальним з цих завдань було не лише організаційне приєднання нових територій до міста, а й відбудова і впорядкування значною мірою зруйнованих вулиць. В 1925-1939 роках було здійснено регуляцію, асфальтування вулиць, укладання брукованого покриття на всіх найважливіших міських артеріях. В такий спосіб було усунуто вічну проблему – болото і куряву, які так допікали мешканцям.
В 1921 році в Станиславові налічувалося 28 213 мешканців, тоді як у Княгинині-Селі проживали 17 496 мешканців, а у Княгинин-Колонії – 6 469. Великий Станиславів охоплював територію від Бистриці Солотвинської до Бистриці Надвірнянської, а крім того, до його складу ввійшла людність, яка проживала на територіях, що раніше належали до приміських сіл. Так, до міста ввійшла частина села Микитинці, де на той час проживали 358 осіб, частина села Крехівці (тепер с. Крихівці), де проживали 70 осіб, частина села Опришівці, де проживали 66 осіб, частина села Пасічна, де проживали 140 осіб, а також частина Угорників, де проживали 352 особи, і Загвіздя, де проживали 64 особи.
Таким чином, великий Станиславів налічував 53 228 мешканців. Згідно з інформацією газети «Кур’єр станиславівський», національний склад нової об’єднаної громади був таким: 22 442 поляків (42,14%), 7 310 українців (13,74%), 21 152 євреїв (39, 76%), 2261 німець (4,25%) і 64 особи інших національностей.
Газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала думки тогочасних високих посадовців про цю вікопомну подію. Зокрема Вацлав Хованець, бургомістр, а згодом і президент Станиславова, зазначав:
«Об’єднання обох Княгининів і тих частин сіл, які знаходяться у межиріччі обох Бистриць, абсолютно необхідне з адміністративного і економічного погляду. Причому через ті зміни, які настали внаслідок війни, така потреба проявилася ще гостріше і стала питанням нормального функціонування нашої громади. Хотів би також відреагувати на ті аргументи, які висували противники цього об’єднання. Мовляв, приєднання до міста громад, які не володіють власними культурними закладами, чия людність слабка з погляду оплати податків, потягне за собою значні інвестиції, які ляжуть тягарем переважно на жителів міста.
Внаслідок цього може зрости й оподаткування. Ще перед війною з цими аргументами можна було не погоджуватися, а тепер вони ще більше втратили у своїй переконливості. Адже фінансова спроможність приміських жителів, а отже, здатність сплачувати податки, значно зросла. Тому вони цілком здатні вносити свій вклад у спільний міський бюджет. Побутує також думка, що це об’єднання стане тягарем для єврейської людності, бо у Княгининах мешкає багато урядників і робітників, які не платять податків. Але це не відповідає дійсності, бо людність Княгининів вносить на рахунок громади споживчі оплати, які складають майже половину її доходів».
Позитивну думку відносно створення «Великого Станиславова» висловив і станиславівський воєвода Едмунд Юристовський:
«Я дуже радію з цього приводу, адже завжди прагнув поставити Станиславів на один рівень з іншими більшими воєводськими містами. Ми також ідемо тим шляхом, щоб хоча би частково звільнити Станиславів з-під зверхності Львова, передусім завдяки тому, що всі інституції будуть представлені тут на місці, і громадянам непотрібно буде виїжджати до інших міст, щоб залагодити свої справи.
Зі свого перетворення у «Великий Станиславів» місто отримає багато користі, але разом з тим приймає на себе багато додаткових обтяжень і зобов’язань. Населені пункти, які ввійшли до складу міста, на жаль, дуже занедбані, а отже, місто буде змушене на певний час простягнути їм свою щедру руку, щоб вони не надто разюче відрізнялися. Але понесені витрати повністю виправдають себе. В будь-якому разі здійснювати цільове і планове керівництво єдиною громадою буде значно легше, ніж це було дотепер».
0 Коментарів - Написати коментар