З давніх-давен місто Станіславів було відоме своєю неповторною архітектурою. Втім, далеко не усі історичні пам’ятки архітектури дійшли до наших днів. Не сприяли цьому й постійні пожежі, війни та загарбники міста із понад 350-річною історією.
У рубриці «Станіславів, який ми втратили», краєзнавець, дослідник та засновник групи «Ретро Франківськ» Ігор МЕНІВ пропонує пригадати про відомі франківські кам’яниці-привиди, оповідаючи про їх особливості та унікальність.
Заможний землевласник села Княгинин Мендель Вайнгартен і дружина його Бабетта заснували «Заклад з виробництва рому та лікерів» у 1878 році. Після розлучення пані Бабетта вийшла заміж вдруге за Філіпа Лібермана. З середини 1890-тих років виробництво офіційно називалося – «Філіп і Бабетта Ліберман. Фабрика спирту і пресованих дріжджів», де головними продуктами були дріжджі та спирт-сирець.
Баббата (1858-1927) і Філіпп (1868-1943) Лібермани мали 4 дітей. На території фабрики був побудований будинок Ліберманів де були басейн, теплиця, фруктовий сад і тенісний корт.
Справи на фабриці йшли в гору так стрімко, що для транспортування продукції цистернами, у 1906 році, довелося прокладати окрему залізничну гілку, приблизно півтора кілометри.
В першу світову війну фабрика зазнала значних руйнувань і збитків, особливо під час російської окупації, що дуже вплинуло на її розвиток. Але протягом 1918 – 1922 років власникам вдалося відновити споруди, що існували до війни.
З 1920-х років, до родинної справи долучився син Лібермана – Бенедикт, який став заступником батька. Нерухомість родини тоді оцінювали майже у три мільйони злотих, що давало їм підстави вважати себе чи не найбагатшими людьми в місті.
На території фабрики спорудили віллу, де проживали родини Філіпа та Бенедикта Ліберманів, а також директора підприємства Шпербера. Цікаво, що ця вілла виявилася найдорожчим об’єктом на підприємстві – її вартість перевищувала вартість головного цеху!
З приходом радянської влади у 1939 році, приватна фабрика Ф.Лібермана була націоналізована і стого часу стала державним підприємством.
Під час німецької окупації 1941 – 1944 років із заводу було вивезено частину обладнання, а від нальотів авіації постраждав технічний склад.
У перші післявоєнні роки на базі відновленого підприємства було створено Станіславський лікеро-горілчаний завод який з 26 липня 1948 року отримав статус Станіславського спирто – горілчаного комбінату.
В 1964 році на базі комбінату було створене Івано-Франківське виробниче спирто–горілчане об’єднання. В 1979 році на підприємстві започаткували випуск брендового «Прикарпатського бальзаму» який з 2010 року випускався під назвою «Бальзам Прикарпатський».
В червні 2015 року на VI Міжнародному професійному дегустаційному конкурсі напоїв BEST DRINK, Горілка “Княгинин золота” (Knjagynyn GOLD) отримала нагороду ГРАН – ПРІ у категорії горілок, бальзам “Прикарпатський” (BALZAM PRYKARPATSKYI) – у категорії бальзамів, “Княгинин Джин” (Knjagynyn GIN) – у категорії настоянок. Горілка “Княгинин люкс” (Knyagynyn LUX) отримала I місце у номінації “Краща українська горілка” та столова питна вода “Княгинин 1878” – ІІ місце у категорії столових питних вод.
На жаль у 2017 році Господарський суд Івано-Франківської області ухвалив постанову, якою визнав спирзавод «Княгинин» банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру.
Прокуратура Івано-Франківської області подавала апеляційну скаргу на цю постанову до Львівського апеляційного господарського суду. Однак, суд відхилив апеляції і в 2018 році розпочалась процедура банкрутства підприємства.
В решті – решт завод, який має понад 140-річну історію, в лютому 2020 року продали з аукціону за 29,76 млн грн. (50% стартової вартості). Покупцем майнового комплексу стало ПП «Житлотехсервіс».
0 Коментарів - Написати коментар