Станиславівська фортеця

Фортеця отримала сталий і сильний гарнізон, що складався з підрозділів коронних військ. У разі потреби він отримував сильне підкріплення, а крім того, до війська залучали також міщан, накладаючи на них обов’язок бойової готовності й організуючи для них відповідне навчання.

В результаті Андрій Потоцький досяг того, що вже у перші роки після заснування міста Станиславівська фортеця стала найсильнішим пунктом оборони на Покутті, а її значення суттєво зросло від часу падіння Кам’янця-Польського в 1672 році. Протягом маже цілої другої половини XVII ст., яка була такою багатою на військові сутички, фортечні мури майже щороку відбивали військові загрози і щоразу успішно здавали іспит зі своєї бойової готовності.

Вже тоді, в 1667 році, в часи оборони Підгаєць, Андрій Потоцький опирався на Станиславівську фортецю, яка «від сили поганської оберігала ціле Покуття», а через п’ять років, у часи знаменитого походу Собєського на татарські загони станиславівський гарнізон знову дуже успішно допоміг Собєському остаточно ліквідувати татарські підрозділи, розгромлені ним під Калушом.

В наступні роки, коли хмари воєнних загроз усе більше згущалися на південному сході Речі Посполитої, а край гарячково готувався до відшкодування наслідків бучацької ганьби, стратегічне значення Станиславова зростало з кожним днем. В 1673-1674 роках Станиславівська фортеця була зручним пунктом спостереження за пересуваннями турків і татар. В 1675 році в очікуванні вирішальних викликів король забезпечує фортецю достатньою кількістю провіанту та фуражу а також підсилює її ще потужнішими військовими підрозділами під керівництвом Яна Денненмарка, які разом з приватним гарнізоном Потоцького та лановою піхотою воєводи руського, а також організованими міщанами та біженцями з околиць налічували близько 4 тис. чоловік. Отже, гарнізон був дуже сильним, навіть Кам’янець-Подільський рідко мав у своєму розпорядженні такий сильний гарнізон.

Навесні 1676 року Станиславівська фортеця була в повній бойовій готовності. В очікуванні військової загрози, що наближалася, гетьман Яблоновський розмістив під Станиславовом сильні коронні підрозділи в кількості п’ятдесяти загонів під керівництвом коронного обозного Міхала Зброжека, які цілу весну і літо ганялися за татарськими загонами, що лютували на Покутті. В серпні того ж року частина станиславівського гарнізону, що складалася з кількох сотень добровольців, приєдналася до походу Зброжека під Хотин. Однак Зброжек через велику перевагу в силі неприятельського війська недовго зміг протриматися над Дністром зі своїми атаками і був змушений остаточно відступити під захист гармат Станиславівської фортеці.

Після того почалася навала передніх загонів татарсько-турецької армії дамаського паши Ібрагіма-Шайтана, які почали зносити по черзі слабкі подільські замки. Впали Ягільниця, Чортків, Язлівець, Чернелиця, Бучач, Золотий Потік і Раковець. Це тривало до половини вересня, а після взяття Раковця татарсько-турецькі війська переправилися через Дністер і напали на Покуття. Знову впали Єзупіль, Тисмениця і Галич, недавно так потужно фортифікований Потоцьким. Близько 20 чи 21 вересня татари опинилися під мурами Станиславівської фортеці. Місто мусило здавати свій перший бойовий іспит. Як єдиний ще нездобутий оборонний пункт Покуття, Станиславівська фортеця мала перед собою важливі завдання, не лише військові, а й політичні.

Адже йшлося про те, щоб при розпочатих переговорах про перемир’я і королівській армії під особистим керівництвом Яна ІІІ, що поспішала на допомогу містові, не дати туркам до рук ще однієї переваги та не допустити ослаблення військового становища Речі Посполитої в такий важливий момент. І Станиславівська фортеця виконала ці завдання з честю для себе і користю для Речі Посполитої. Заклики здатися були відкинуті й на татарські штурми, керовані особисто татарським ханом, гарнізон відповів рішучим опором. Щоправда, лягли в руїнах обидва передмістя, розділивши сумну долю всіх дальших і ближчих околиць міста. Неприятель, який ішов на штурм кілька днів, суттєво пошкодив фортифікації, але це не зламало бойового духу гарнізону. Він не лише успішно оборонявся, а й міг собі дозволити здійснювати атаки поза валами фортеці, завдаючи туркам відчутних втрат у людях і гарматах.

24 вересня настав перелом у ситуації обложеної фортеці. Король Ян ІІІ, високо оцінюючи значення Станиславова, спішив з-під Львова форсованими маршами і окопавшись під Журавном, вислав до Станиславова потужні загони кавалерії. Під Войниловом дійшло до першої переможної сутички з передовими турецькими стражниками, і відголоски цієї битви 24 вересня дійшли до Станиславова, що перебував в облозі. Татарський хан, отримавши звістку про наближення королівської армії, визнав свою поразку і вирішив зняти облогу. Наступного дня фортеця вже була вільною. Татарський хан потягнувся за рештою турецької армії під Журавно і 26 вересня вже був під журавненськими валами. Тим часом станиславівський гарнізон не спочивав на лаврах. У перших днях жовтня частина гарнізону під особистим керівництвом коменданта Денненмарка за королівським наказом вимарширувала з міста і розпочала диверсійну акцію в тилах турецьких військ. Ця операція тривала аж до укладення Журавненського мирного договору (17 жовтня 1676 року).

Так відбулося перше бойове хрещення Станиславівської фортеці. Свою першу перевірку вогнем наша фортеця відбула переможно, відігравши важливу роль у загальній картині бойових операцій і ставши, крім Журавна, другим і єдиним пунктом успішного та рішучого опору неприятельським силам, що переважали.

Значення Станиславівської фортеці в тій кампанії було також оцінене належним чином. Його усвідомлював не лише король, який постійно дбав про Станиславів під час журавненської кампанії, а й загальний сейм у 1676 та 1677 роках, а також галицький сеймик у 1676 році. Сейм у 1676 році ще перед походом зазначав у конституції, що «фортеці Бережан і Станиславова від останньої згуби ті краї покутські порятували».

Галицький сеймик уже в грудні того року прийняв ухвалу, яка рекомендувала послам подбати про звільнення Станиславова від податків. Очевидно, галицькі посли того добре допильнували, бо в січні 1677 року загальний сейм звільнив місто та його мешканців від податків на 12 років через руйнування, яких вони зазнали під час облоги.

Юзеф Зелінський "Нариси історії міста Станиславова"