Щасливі часи «Прикарпатського короваю»

«Прикарпатський коровай» урочисто відкрився 9 травня 1985 року у будинку №30 на  вулиці Незалежності.

У перший же день стало зрозуміло, що «Коровай» – це, як би тепер сказали, бомба! Такого закладу в Івано-Франківську ніколи не було. Не хлібний і не кафе – щось цілком нове, пише Побудовано з посиланням на ГК.

Височезне приміщення, від підлоги до стелі оздоблене деревом, багатство різьби, розписані тарелі, розкішні гуцульські люстри, а в центрі — справжня кахельна піч, у якій «грівся» український коровай. Ліворуч від печі стояли булочки, а праворуч – торти.

Фірмовий авторський стиль відчувався у всьому – від оздоблення до уніформи працівників. Одяг продавчинь тішив око вишиваними елементами і віддалено нагадував український народний стрій.

У першому в місті фірмовому магазині булочних виробів голова йшла обертом від пахощів щойно спеченої здоби. Продавали сайки, слойки, калачі, штріцлі, бублики, рогалики, рулети, але найбільше розбирали невеликі слоєні булочки з різними начинками, які покупці одразу нарекли «малютками».

ЧИТАЙТЕ ДО ТЕМИ: Знайомимось з історичними будівлями Івано-Франківська. «Молочне кафе». ФОТО

Торти «Чорнослив», «Перлина» та «Горянка», рецепти яких були розроблені спеціально для «Прикарпатського короваю», одразу стали улюбленими.

«Ми продавали по 3-4 тисячі “малюток” щодня, а торти – тоннами», – пригадує один із керівників «Короваю», директор кафе «Рената» Микола Кубішин. – Перед Новим роком та Восьмим березня черга за тортами стояла до стіни протилежного будинку на “стометрівці».

У «Прикарпатському короваї» почали впроваджувати модні методи роботи з покупцями – торти продавали ще й з аукціону перед входом у магазин. «Ліцитатором першого аукціону тортів був журналіст Роман Фабрика. Тоді у Франківську долари ще не ходили, а він продав комусь торт за 1 долар. Це була велика дивина», – розповідає Микола Кубішин.

У цьому ж будинку через під’їзд працювало кафе від «Прикарпатського короваю», де можна було з’їсти солоденького та випити кави, соку чи молочного коктейлю (сьогодні там магазин мобільних телефонів). До 1985-го року на місці цього кафе працював центральний горілчаний магазин. Горілка, як не дивно, й надихнула на створення «Короваю».

«Горілчаний магазин муляв око владі. Щоб відвернути людей від горілки і прищепити їм хоч трохи культури, тодішня міська влада вирішила припинити продаж алкоголю, а на його місці зробити магазин та заклад громадського харчування», – розповідає Василь Коробчук, автор інтер’єру «Прикарпатського короваю».

Влада звернулася в художньо-виробничий комбінат і доручила Коробчуку придумати такий заклад, а згодом розробити його інтер’єр. Чому магазин у гуцульському стилі?

«Тоді це була модна тенденція. Але я зробив те, що було мені близьке. Ідея народилася одразу, бо це було те, що я знав з дитинства, що заклали батьки. Я сам родом із Коломиї, а вчився у Косові, тому іншого й бути не могло. «Прикарпатський коровай» – це наші корені», – каже Василь Коробчук.

Автор інтер’єру зауважує, що владі спершу не сподобалася ідея мурувати піч, але він переконав: оскільки весь дизайн крутиться довкола ідеї випічки хліба, то піч конче мусить бути. Інакше як пояснити дітям, звідки береться хліб?

“Хотілося показати національні традиції випічки хліба і повернути людей у теплі часи дитинства, коли була піч і батьки пекли коровай”, – зазначає він.

Над інтер’єром працювали найкращі митці художнього комбінату. В результаті «Прикарпатський коровай» відкрився як суто український заклад із галицькими та гуцульськими мотивами в оздобленні. Обіграні в інтер’єрі народні елементи виглядали настільки сучасно й оригінально, що «Коровай» дуже скоро став візитівкою Прикарпатського краю.

У 1991 році «Прикарпатські короваї» припинили існування.