У 1878 році уряд Австро-Угорщини придбав у Станіславського маґістрату землю на околиці міста. Раніше там був дубовий ліс, який з часом перетворився на міський парк Діброва.
Зразу ж після купівлі землі розпочалося будівництво в'язниці (автор проекту — німецький інженер Йозеф Браунзайс). 1 липня 1883 року відбулося відкриття нової в'язниці, яку в народі охрестили «Дібровою».
Пенітенціарний заклад збудовано у стилі неокласицизму. Він складався з триповерхового в'язничного корпусу у формі букви «Н», контрольно-пропускного пункту та двох будинків для обслуги.
В'язниця була оточена п'ятиметровим муром, який знадвору підсвічувався яскравими лампами. В мурі була тільки одна брама, на якій постійно стояло двоє озброєних вартових. Всередині в'язниця охоронялася тюремною сторожею. Коридори перегороджувались залізними ґратами зі спеціальними замками, які можна було відкрити лише з боку головного коридору. Кожна камера закривалася дверима із малим заґратованим вікном угорі. Коридори і камери протягом доби були яскраво освітлені. Ззовні в'язницю охороняла спеціальна військова варта.
Усі будівлі були облаштовані водопроводом, каналізацією, пічним опаленням та вентиляцією. У в'язниці діяли греко-католицька і православна каплиці та школа.
Тюрма була розрахована на 1000 в'язнів чоловічої статі православного та греко-католицького віросповідання. Фактично тут відбували покарання в основному українці.
Втеча з неї вважалася неможливою. Але у 1911 році львівський студент Мирослав Січинський, засуджений на 20 років за вбивство намісника Галичини Анджея Потоцького, з допомогою українських патріотів покинув в'язницю, переодягнувшись у форму наглядача. Ця втеча набула в Європі широкого розголосу.
1 серпня 1914 року розпочалась Перша світова війна. 3 вересня Станиславів захопила російська армія — в'язниця припинила своє існування.
0 Коментарів - Написати коментар