В 1903 році в Станіславові кипіло життя. Влітку відкрився ресторан «Ройяль» в будинку паніРозенберґ (зараз, вулиця Січових стрільців,24), тоді ж відкрилася четверта в місті аптека «Під зіркою» (вулиця Василіянок, 3). В червні - фотоательє «Рембрант» (вулиця Січових Стрільців,16). У вересні до міста прибув пересувний кінематограф. Цього ж року, Станіславів стало першим містом в Галичині, яке повністю перейшло на газове вуличне освітлення.
Цей рік став визначним для розвитку будівництва. На вулицях міста з'явились: греко-католицька духовна семінарія на вулиці Липовій (Шевченка,11), крайова школа деревного промислу на вулиці Кілінського (Лепкого,28), було розпочато будівництво Краківського страхового товариства (вул. Грушевського,7), костьолу на вулиці Гіллера (Гординського,20), монастиря альбертинців (зараз вул. Довга,60). На розі вулиць Липової та Гіллера (тепер Шевченка й Гординського) інженер Ізраель Саул Штернгель (Sternhell) спорудив нову кам’яницю. Дату побудови можна побачити на фасаді, під одним з балконів. Балконна огорожа прикрашена монограмою з літерами «І» та «S», тобто ініціалами інженера.
Триповерховий будинок з високим цоколем, г-подібний у плані, поєднує в собі з елементи бароко і класицизму. Широкі сходи, високі стелі. Споруда пишно декорована ліпниною у вигляді лев’ячих голів, бородатих облич та велетенських стилізованих морських мушель, стрункими колонами з коринфськими капітелями.
Кам’яниця будувалася, як прибутковий будинок, тому не виключено, що вся ця архітектурна пишність була для того, щоб брати з винаймачів більшу платню.
В 1931 році будинок перейшов у власність єврейського підприємця С.Шапіро, але через 10 років з приходом німецької армії підприємець Шапіро став мешканцем гетто (в районі вулиці Бельведерської), а кам’яниця перейшла до українського книготорговця, педагога, члена Союзу українських купців і промисловців у Станиславові Петра Самоверського, котрий також займав посаду голови «Союзу батьківських кружків» і у вересні 1943-го ініціював відкриття у будинку «Домівки учня».
Заклад був розрахований для проживання і харчування 800 учнів місцевих українських шкіл. Перший поверх кам’яниці відійшов під їдальню та кухню, на другому поселилася адміністрація та розмістилась бібліотека з читальним залом, на третьому облаштували музей і зал глядачів.
У листопаді того ж року заклад відвідав голова Українського Центрального Комітету, професор Володимир Кубійович. Але
заклад пропрацював недовго, бо німецьку окупацію змінили – совіти. Павло Самоверський був змушений емігрувати в Аргентину. А будинок перетворили на звичайний житловий. Більша частина перекроєних перегородками квартир дісталися «визволителям».
Одним з них був інвалід війни - дядя Ваня, який жив в будинку до самої смерті. Окрім дерев’яного протеза, який звучно рипів при ходьбі, дядя Ваня мав горбатого «Запорожця» на ручному управлінні, для якого в дворі дозволили (як інваліду війни) спорудити величезний гараж, в якому «Запорожець» займав лише десь чверть простору. Після смерті дяді Вані гараж певний час використовували під «Волгу» ректора медінституту пана Нейка. Згодом гараж знесли.
Будинок на вулиці Шевченка,30 найбільше постраждав під час Бухарестського землетрусу 4 березня 1977 року. Це був найпотужніший і найбільш руйнівний землетрус в історії сучасної Румунії який тривав 55 секунд, чого цілком вистачило, щоб коливання досягнули вулиці Шевченка в Івано-Франківську, внаслідок чого в будинку №30 обвалилися перила балкону. За сорок років, що минули з того часу їх так і не відновили. Натомість, повільно руйнуються інші балкони.
Від 70-х років будинок «обзавівся» прибудовою в дворі, а також проблемами з каналізацією, що, зрештою, притаманно майже всім старим кам’яницям Івано-Франківська. Водоканал справно бере гроші за водовідведення, але дуже неохоче цим водовіденням опікується.
В середині 70-х років кам’яниця (як і більшість будинків на вулиці Шевченка) позбулася кованої огорожі перед фасадом, а наприкінці 2016 року, під час мощення бруківкою вулиці Шевченка, виконавці робіт знищили і живопліт, який мешканці будинку висадили після того, як їм зрізали огорожу. Також наприкінці минулого року фасад будинку «прикрасили» електричними кабелями нової електропроводки. Втім, це навряд чи його зміцнило. Він продовжує поволі сипатися. Особливо піддашшя, адже система ринв місцями давно поруйнована іржею.
За словами начальника міського відділу охорони культурної спадщини Володимира Ідака, будинок на вулиці Шевченка,30 потребує незначного ремонту фасаду, ремонту карнизів, тощо.
«До міської влади звернулися мешканці будинку з проханням провести такий ремонт. Питання вивчається і по ньому найближчим часом буде прийняте рішення, щоб поставити будинок в плани ремонтів на 2018 рік», – повідомив Володимир Ідак.
Джерело: Версії
0 Коментарів - Написати коментар