Нещодавно головний спеціаліст відділу охорони культурної спадщини Департаменту містобудування та архітектури Володимир Ідак дав інтерв’ю виданню Репортер.
– Пане Володимире, почнемо з того, що найбільше сьогодні болить франківцям – з готелю «Дністер». Що ви думаєте про капремонт з надбудовою, бо реставрацією це назвати важко, та що треба зробити, аби зберегти те, що лишилося?
– Все, що я про це думаю, я сказав в ефірі телебачення «Галичина» і не хочу повторюватись. Також я вже озвучував свої зауваги щодо так званих реставраційних робіт.
На сьогодні міський голова підписав розпорядження про створення комісії, яка виявила порушення щодо засклення підколонного простору, так званої галереї, на рівні тротуару. Це суттєво міняє концепцію будівлі, адже знищується загальнодоступний прохід на рівні першого поверху.
– Днями заговорили про виготовлення «паспорту опорядження частини фасаду (першого поверху)». Що дасть цей документ та чому його вирішили робити тільки зараз?
– Є власник об’єкту, який до того ж є власником ділянки, на якій стоїть цей об’єкт. І в документах на власність мають бути чітко прописані вимоги щодо використання цієї земельної ділянки.
У випадку з «Дністром» маємо ділянку, де має бути забезпечений загальнодоступний прохід. У земельному законодавстві це називають сервітутними обмеженнями на використання ділянки. Тобто, коли міськвиконком продавав цю землю, то повинен був дати сервітутні обмеження на галерею.
Щодо паспортизації, то цей об’єкт не має паспорту. А саме там описується історична довідка, архітектурні особливості, просторові рішення. Втім, в нашому місті є понад 600 пам’яток архітектури й тільки кілька десятків мають паспорти. Це тривалий, дорогий і дуже непростий процес.
– Нещодавно анонсували, що в пам’ятці на Гординського, 10 також облаштують готель. На цей раз місто зможе проконтролювати реставраційні роботи?
– Департамент містобудування та архітектури даватиме свій висновок. Ми пропишемо всі вимоги до реставрації та пристосування об’єктів по місту. В нас вже є великий досвід, зокрема негативний. Тобто ми вже знаємо, що прописати, аби артикулювати увагу на ключових моментах, які десь викликають небажаний резонанс.
– До речі, про негативний досвід. Минулого року ми буквально втратили ще одну пам’ятку – будинок на Площі Ринок, 6. Як так сталося, що його через суд виключили з реєстру? Чи може історія повторитись?
– Так сталося. Так в нас працює система. Я не можу коментувати рішення суду, але це безпрецедентний випадок в нашій історії. При цьому ми не були учасниками процесу. Нас ніхто не поставив до відома, що такий процес відбувається у Львові. Єдиний позитив в цій історії, що будинок відбудували таким, який він був. Тобто, площа Ринок нічого не втратить, але сам будинок втратив характеристики пам’ятки.
– А взагалі, як ви ставитесь до того, що пам’ятки віддають через аукціони у приватні руки?
– До цього можна ставитись по-різному. Але, скажемо так, культура поводження з об’єктами культурної спадщини в нас дуже низька. У нормативній базі є таке формулювання: не допускається здійснення робіт по так званому покращенню. А в нас власники об’єктів завжди кажуть: «Ми покращимо його характеристики». Якщо керуватися такою логікою, то «Софію Київську» треба перебудувати, бо там дещо криві стіни і їх треба покращити, тобто вирівняти. Коли ми взялися за відтворення Фортечного провулку, то доволі відомі архітектори казали, що ту стіну треба вирівняти, бо вона крива. Тобто власники не цінують, що вони мають автентичний об’єкт, а брутально втручаються в будівлю, переробляючи її.
– Скільки грошей виділяють з бюджету на охорону спадщини, на які роботи?
– Зараз важко сказати, позаяк цифра корегується в силу різних обставин. Наприклад, в місті працює програма партиципаторного бюджетування – «Бюджет участі». Цьогоріч там була тема охорони культурної спадщини, розігрувалося 1,5 млн. Цей грант отримала дерев’яна церква, пам’ятка, в Березівці. Тобто ми будемо займатися реставрацією цього об’єкта. А про якісь конкретні суми на інші об’єкти, я поки не можу говорити.
– Реально знайти інвестора, який би взяв пам’ятки в свої руки та привів їх до ладу? Що для цього потрібно?
– Їх повинно бути 600 або більше. Тобто на кожен об’єкт має бути якась людина, спільнота чи організація, яка б ним опікувалась. Але є позитивні приклади. Наприклад, співвласник будинку на Курбаса, 8 Ростислав Кукурудз власним коштом повністю реставрував головний фасад. Так само власники приміщення на Короля Данила, 1 самі відреставрували частину огорожі біля будинку. А зараз реставрують фрагмент фасаду.
Ще один позитивний приклад – на Січових Стрільців, 7. Там власники квартири на третьому поверсі повністю відреставрували свій балкон. Відреставрований балкон на вулиці Січових Стрільців, 7
– А сама процедура отримання дозволів на реставрацію свого ж майна довготривала? Як отримати дозвіл?
– Якщо дотримуватися процедури, то вона складна. Ми повинні звертатися в інспекцію ДАБК (Державний архітектурно-будівельний контроль – авт), бо це об’єкт класу наслідків СС3 і дозволи видає центральний орган в будівельній галузі.
В той же час на Січових Стрільців, 7 ми відреставрували балкон, минаючи всі ці процедури. І нехай хтось скаже, що недобре. Формально ми мали б зробити проєкт реставрації фасаду, провести експертизи та затвердити цей проєкт у ДАБК. Потім проєкт мали б поділити на фрагменти, виокремити балкон і знову звернутися в Київ за дозволом на реставрацію балкону. Це може затягнутися на роки. А рішення деколи треба приймати негайно.
– Я правильно зрозуміла, якщо люди дуже хочуть відреставрувати свій балкон, то вони можуть прийти до вас і ви їм допоможете це зробити без довгих процедур?
– Безперечно. Наприклад, зараз реставрується фасад будинку на вулиці Незалежності. Реставрується дуже якісно. Так само на вулиці Незалежності власник квартири приступив до реставрації балкону. Ми вирішили не ускладнювати процедуру, бо той балкон може завалитися. Водночас я слідкую за тим, аби все було зроблено технічно правильно і щоб було відтворено автентичний об’єкт.
– Колись франківцям обіцяли провести археологічні дослідження на Валах, де зараз зводиться церква. Є ще шанс, що ці роботи будуть проведені чи цінні артефакти назавжди поховали під новобудом?
– Я думаю, що це вже все. Відбувся факт – збудована церква і під самою церквою навряд щось можна вже копати.
Вали, на мою думку, були брутально понищені, коли будували «Універсам» на Дністровській. Саме тоді при розгортанні валу натрапили на потерни, на підземні тунелі. Але досліджень тоді не проводилось, а зараз їх провести вже немає можливості. Хоча там би мав вестися археологічний нагляд. Навіть був укладений договір з представником археологічної експедиції Академії наук України, який би мав слідкувати за проведенням земляних робіт.
Сподіваємось, що якісь дослідження проведуть у процесі реставрації палацу Потоцьких, бо саме звідти виходять комунікації за межі фортечного валу.
– Що сьогодні найбільше «болить» особисто вам?
– Упродовж року ми провели, як на мене, серйозний обсяг реставраційних робіт. Власне, нам вдалося знайти тих людей, які це зробили кваліфіковано. І хотілося б забезпечити цих людей роботою в майбутньому, аби вони нікуди не розбіглися. Бо є така тенденція, розбігаються фахівці – молоді, кваліфіковані хлопці, які люблять цю справу. Для того, аби утримати їх в місті, вони повинні знати, що для них знайдеться робота і вони зможуть себе реалізувати.
– З огляду на вищесказане, що на Вашу думку чекає наше місто в плані збереження культурної спадщини і зокрема в реставрації? “Все сумно”, чи в перспективі є місце для оптимізму?
– В людей – мешканців, власників – з’являється розуміння своєї відповідальності за збереження своєї власності. Раніше треба було писати листи, ходити, тлумачити, пояснювати, вговорювати. Зараз навпаки – власники самі звертаються, просять проконсультувати, допомогти вирішити ті чи інші питання. Раніше ми звертались, тепер звертаються до нас. Такий “розворот” у ставленні вселяє оптимізм! Не останнім чинником цього стали і вдалі приклади наших реставраційних робіт – фасадів, елементів, дверей. Не раз чув вже “і ми таке хочемо!”.
Ще варто сказати про формування реставраційної галузі. Від кустарщини переходимо до конкурентного середовища кваліфікованих фахівців. Так, їх треба забезпечити роботою. Але така потреба лиш підкреслює, що маємо справу вже з тим, що можна назвати окремою сферою діяльності. Також помітно активізувалась небайдужа громадськість – стала в прямому смислі на захист культурної спадщини. Громадські ініціативи можуть суттєво переформатувати відношення містян до архітектурних пам’яток міста. А найкращим результат буде, якщо це відбуватиметься в порозумінні і співпраці з міською владою. І з нашим департаментом в тому числі – будем працювати. Чи є місце для оптимізму? Однозначно є.
0 Коментарів - Написати коментар