В Івано-Франківську багато будинків з історією. Про одні згадують часто, про інші не говорять майже нічого. Одним з таких будинків, про які майже не згадують, є будинок за адресою вулиця Бельведерська, 8.
У 1868 -1914 роках (в період перебування Галичини у складі Австро-Угорської імперії), підвищився попит на друковану продукцію. Цим скористався український підприємець, пишуть Версії.
Ян Данкевич, який у 1868 р. купив друкарню, розбудував її й осучаснив.
В 1880 році до міста прибуває Станіслав Хованець, який у віці вісімнадцять років покинув Тарнув і переїхав до Станиславова у пошуках праці. Роботу він знаходить в друкарні Яна Данкевича, де видавали польські книги і різноманітну пресу.
Юнак із Тарнова виявився дуже метким й продемонстрував не лише здібності до друкарської справи, але й вміння на любовному фронті. Настільки, що Ян Данкевич довірив йому не лише всю друкарню, але й руку доньки Сабіни. І допоміг заснувати власну друкарню. Власне, за фінансової підтримки тестя Станіслав Хованець викупив друкарню Б. Ласковського, яка була відкрита у 1886 році, але через рік збанкрутувала. Викупив Станіслав Хованець її в 1887 році.
Справи у молодого підприємця пішли настільки добре, що значна кількість клієнтів його тестя перейшли до нової друкарні. Тут почали видаватися: популярна міська газета «Кур’єр Станиславівський» (400 копій), «Світелко» (500 к.), «Бібліотека грецьких і римських класиків» (1000 к.), «Огляд католицько-польський» (1000 к.).
Завдячуючи такому успіху, Станіслав Хованець у тому ж 1897 році зводить на вулиці Бельведерській свій особняк, з друкарнею у підвалі. Фасад будинку був прикрашений власним гербом, на якому знаходився поліграфічний циркуль.
До друкарні він додав сучасну літографічну майстерню. Друкував класику, включно з творами Адама Міцкевича, і «Кур’єр Станиславівський», співредактором якого він став.
Ось уривок з реклами друкарні: «Нове приміщення відповідає всім новим гігієнічним вимогам, має чудовий машинний зал, де стоїть 8 літографічних та друкарських машин найновіших конструкцій».
Через п’ятнадцять років друкарня переїде в підвали нової кам’яниці Хованців (тепер Незалежності, 2-4) і будинок на Бельведерській стане звичайним житловим.
Станіслав Хованець не обмежував свою діяльність лише друкарською справою. Він увійшов у банківську сферу, спочатку австро-угорську, а потім став директором польської Ощадної каси (за вісім років до заснування аналогічної Ощадної каси у Львові).
Ховенець у Станиславові збудував офіс цього банку, гарну кам’яницю на розі Кажімєжовської і Собєського (нині – Мазепи і Січових Стрільців), з сецесійними вітражами. Також він провадив і суспільну діяльність – заснував патріотично-культурне Товариство ім. Яна Каланського. Володів ділянкою в самому центрі міста, а також кам’яницею на розі вулиць Собєського і Ґославського (тепер – Незалежності і Вітовського).
Можливо занадто енергійне життя далося взнаки і Станіслав Хованець раптово помер в 1910-му у віці сорока восьми років, залишивши чотирьом синам у спадок успішне й прибуткове підприємство «Друкарня і літографія Станіслава Хованця». Тут було десять сучасних машин і механізмів і 5700 кг різного типу друкарських літер.
Будинок на Бельведерській, 8, який збудував Станіслав Хованець і зараз прикрашають два герби на правому та лівому крилі. Втім, сказати, що прикрашають, то значно перебільшити, бо від лівого картушу мало що й лишилося. Правий, щоправда, зберігся краще. На ньому зображено фігуру чоловіка у вбранні ХVI століття (берет, гофрований комір), який тримає два герби, на одному з яких зображено книгу та пергаментний свиток, на іншому – поліграфічний циркуль. Хованець не соромився поліграфічного фаху і всіляко підкреслював свою приналежність до нього.
На жаль, як і всі пам’ятки архітектури місцевого значення в Івано-Франківську, будинок на Бельведерській, 8 не має належного догляду. Головний фасад будинку виглядає не найкращим чином. До того ж він спотворений прибудовою зі скла та металу від офісу віконного заводу.
На першому поверсі будинку розміщені крамниці, другий поверх залишається житловим. Є помешкання і в мансардному поверсі. Цокольний поверх (там де свого часу розміщувалась друкарня) наразі стоїть порожнім.
Не можна не згадати того факту, що задній фасад будинку візуально перебуває в кращому стані, ніж головний. Влада Івано-Франківська, відкриваючи оновлений Фортечний провулок, провела косметичний ремонт задніх фасадів всіх будинків, які виходять в провулок. В тому, щоб провести повний косметичний ремонт будинків, влада вочевидь не бачила сенсу. Адже з Фортечного провулку не видно обдертих фасадів зі сторони вулиці Бельведерської.
В якості пост-скриптума можна додати, що після смерті Станіслава Хованця його наступником у видавничій справі став старший син Вацлав. «Друкарня і літографія Станіслава Хованця» була технічно переоснащена та збільшила обсяг видавництва, попри значну кокуренцію у видавничій справі. Адже в 1929 році в Станіславові діяли ще чотири друкарні – Леона Данкевича (сина засновника), Геллера-Бравермана, Майнхарт-Ліндненбаума, а також Вейденфельда і братів.
У 1924 році Вацлав стає бургомістром, а потім президентом Станиславова (1924–1935). Видавничу справу очолює молодший брат Тадеуш, якому допомагають брати Чеслав та Владислав. У тридцятих роках брати розширили виробництво, закупили найновіше обладнання і послугами «Друкарні і літографії Станіслава Хованця» тепер користувалось навіть воєводство.
Після вторгнення совітів до Станиславова у вересні 1939 року НКВС негайно арештував Тадеуша Хованця, і в квітні 1940 року його вбили разом із тисячами польських офіцерів на околицях Харкова. Сабіна Хованець, мати братів, була вивезена до Казахстану, де померла голодною смертю. Вацлаву Хованцю, занесеному в «чорні списки» НКВС, удалося втекти зі Львова й оселитися в Кракові, де він помер у 1985 році. Владислав Хованець у вересні 1939 року зголосився добровольцем на фронт. Був поранений, а після війни став співзасновником Вроцлавської Політехніки, де працював у якості викладача. Чеслав Хованець певний час воював у рядах польської армії у Франції, разом з військом перебував і в Англії. Після війни відбудував Польську бібліотеку, директором якої був аж до своєї смерті в 1968 році.
А з друкарні, заснованої Станіславом Хованцем, совіти в 1939 році вивезли до Москви найкращі машини. За інформацією професора Марії Павловічової в статті «Друкарня Хованців у Станиславові», ймовірно, передали їх редакції газети «Правда».
Традиційна українська назва міста - Тарнів, а ніяк не Тарнув