У центральній частині міста, з відступом углиб від червоної лінії забудови.
У квітні 1875 рада Станиславова ухвалила рішення про зведення двох шкіл: чоловічої й жіночої.
Виконання планів доручили інженерові Александровичу, однак через його надмірні фінансові вимоги створення проектів передали міському будівничому В. Мюльнові за винагороду по 200 ринських за кожний.
Ділянку землі площею 1134 кв. сажні (приблизно 0,5 га) під жіночу школу придбали у міщанки М. Камінської в Заболотівському передмісті на вул. Верхній Заболотівській (нині М. Грушевського) за ціною чотири ринських за сажень. Бюджетом міста на 1876 було передбачено 47,5 тис. ринських на спорудження цього закладу.
За результатами конкурсу право вести будівництво виборов підприємець Х. Цехер. Новозбудована школа прийняла учениць у вересні 1877 (до того заклад містився в орендованих приміщеннях). Під час Першої світової війни у 1916–17 рр. споруда зазнала значних руйнувань, але відновлена в попередньому вигляді.
Будинок цегляний, триповерховий, з підвальними приміщеннями та горищем. У плані прямокутний, лише з тильного боку є невеликий прямокутний об’єм, добудований у 1960-х рр. Має прості архітектурні форми, стіни гладкі, декор відсутній. Планування коридорне. Дах вальмовий, критий бляхою. В результаті численних ремонтів та перебудов утратив стильові ознаки.
Жіноча школа мала статус семикласної, так званої «виділової». Багаторічною директрисою була відома у місті вчителька Марія Кльосс. У 1880-х школа вважалась найбільшою в Австро-Угорщині за числом учениць: 1486 дівчат. Однак цей рекорд свідчить лише про те, що навчальних закладів у тогочасному Станиславові катастрофічно бракувало. Наприклад, така сама школа у Львові мала тільки 700 учениць, у Тернополі – 839.
За рішенням ради міста у грудні 1890 школі присвоєно ім’я польської королеви Ядвіги, під яким вона проіснувала до 1939. Тут навчались майбутні письменниці К. Малицька (1872–1947) у 1880-х, О. Дучимінська (1883–1988) у 1896–97 рр. У 1942–44, коли в будинку містилась торговельна школа, в ній працював директором педагог і самодіяльний композитор Р. Савицький, якому тривалий час приписувалось авторство пісні «Гуцулка Ксеня» (справжній автор – Я. Барнич), а викладачем німецької мови та української мови і літератури був Т. Франко, син великого письменника.
Після Другої світової війни будинок теж використовувався як шкільний. І нині тут школа № 7. Протягом 1953–56 рр. у ній вчителював педагог і письменник, батько Ірини Вільде Д. Макогон (1881–1961).
Михайло Головатий, Олександр Линда
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 47-49.
0 Коментарів - Написати коментар