Як виглядала вулиця Сахарова та Зелений провулок 100 років тому

Франківці щодня прогулюються вулицями міста, але не всі задумуються, як виглядали наші вулиці, наприклад, 100 років тому.

Усе це можна побачити та порівняти з тим, як виглядає сьогодні у нашій традиційній рубриці “Станіславів вчора і сьогодні”. Зокрема, мова піде про вулицю Сахарова та невеличкий Зелений провулок, пише WestNews.

Вулиця Академіка Сахарова

Вулиця в Івано-Франківську, що веде від вул. Чорновола до вул. М. Зорія. Знаходиться на півдні центральної частини міста.

Історія

На ділянці Чорновола — Коновальця вулиця Сахарова відома ще від 1880-х як Нова. В січні 1895 р. її назвали ім’ям Леона Білінського — польського політичного і державного діяча, який доклав чимало зусиль до створення дирекції залізниць у Станиславові.

В часи ЗУНР була названа на честь І. Котляревського. В період німецької окупації перейменована на вулицю Поліції.

Інша частина вулиці від Коновальця до вул. Бандери сформувалася в 1930-х рр. і у 1935 році одержала ім’я вченої польського походження — Марії Склодовської-Кюрі.

За часів радянської влади вулицю назвали на честь льотчика Валерія Чкалова. Із 1967 року перейменована на Чекістів. Чекісти — колишні працівники надзвичайної комісії ЧК, пізніше називалась Комітетом державної безпеки (КДБ). Власне, саме управління КДБ в області, а також управління Міністерства внутрішніх служб в області розміщувалися в монументальному будинку № 15.

Теперішню назву Сахарова вулиця отримала 16 жовтня 1990 р.,— ще до здобуття незалежності України. Це стало можливим після перемоги Народного Руху України на виборах до обласної і міської рад у березні 1990 р.

Колишній окружний суд і в’язниця (1908–11 рр.)

Окружний суд, що прийшов на зміну маґістратському лавничому судові, вперше заснований у місті 1786. В 1850 австро-угорська держава впорядкувала в Галичині й на Буковині систему судових органів. Були створені крайові (від 1853 – окружні) та повітові суди, зокрема, й у Станиславові. Компетенція окружного суду поширювалась на кілька повітів.

Попервах суди містилися в пристосованих приміщеннях – колишньому монастирі тринітарів (вул. Старозамкова, 2) та приватній  кам’яниці (вул. Мельничука, 14). Термін контракту з власником останньої закінчувався в 1908. Тому вже 1903 з’явилося повідомлення, що міністерство підшукує місце для будови окружного суду.

Усвідомлюючи, що мова йде про ділянку значної площі, землевласники наввипередки пропонували свої послуги. Аж 18 осіб виявили бажання продати державі землю в різних кінцях міста. Комісія з Відня, яка у вересні 1905 розглядала пропозиції на місці, відібрала три варіанти: на вул. Липовій (тепер Шевченка), Матейка та Білінського (Сахарова). Остаточний вибір був за вул. Білінського.

Проєкт важливого адміністративного будинку розроблений у львівській майстерні старшого радника будівництва міністерства внутрішніх справ, архітектора Ф. Сковрона.

Зводити кам’яницю підрядилася фірма Слівінського зі Львова. Керувати будовою від неї мав інж. Леваковський, а здійснювати нагляд від влади – інж. Будзинський. Спорудження було розпочате 8 квітня 1908, а кінець передбачався в 1910.

Окружний суд і в’язниця 1908-11, де судили винуватців утечі Січинського М. М., перебували під слідством Бандера С. А. та Бандера А. М., були закатовані сотні людей. Фото 2010 р.

Невдовзі підрядників чомусь замінили. За справу взялась будівельна спілка Левинський – Захаревич – Епплер – Мейснер. Імена перших двох широко відомі в архітектурних колах. І. Левинський (1851–1919) – уродженець м. Долини на Прикарпатті, автор численних споруд у стилі українського модерну у Львові, Станиславові та інших містах. А. Захаревич – архітектор, що теж плідно працював у Львові, син професора Львівської політехніки Ю. Захаревича.

Монументальна будівля зведена у жовтні 1911. Кримінальний суд і прокуратура перейшли в нове приміщення до 15 жовтня, судові в’язниці – до 1 листопада. Туди ж перебрався повітовий суд.

У комплекс входили сім споруд:

1. Головний фронтовий будинок. Розміри по фронту – 131,6 х 10,5 м;
   2. Житловий будинок для службовців. Двоповерховий, з підвалом, розміри – 20,1 х 12,9 м.
   3. В’язничний корпус. У дворі, симетричний до головного будинку. Чотириповерховий, з підвалом, розміри – 69,8 х 9,0 м.
   4. В’язниця для малолітніх. За в’язничним корпусом. Будинок одноповерховий, з підвалом, розміри – 10,4 х 7,5 м.
   5. Ізолятор. Позаду попередньої споруди. Одноповерховий, розміри – 10,4 х 7,5 м.
   6. Господарський будинок. Збоку від в’язничного корпусу. Одноповерховий, розміри – 15,2 х 5,1 м.
   7. Господарський будинок. Побіч головного будинку. Одноповерховий, розміри – 19,6 х 5,2 м.

До нинішнього часу споруди 3–7 зазнали перебудов. Пам’яткою архітектури є лише головний будинок, що зберігся майже без змін. Зведений у неоренесансовому стилі, монументальний. Цегляний, у плані Г-подібний,  з напівпідвалом. Середня частина чотириповерхова, фланкована двома павільйонами з високими шатровими дахами. Далі ліворуч і праворуч – триповерхові крила. Наріжні частини завершені пірамідальними вежами. Входи організовані в павільйонах у вигляді двоколонних тосканських портиків. Перший поверх рустований, з прямокутними вікнами, другий тинькований під руст. Півциркульні вікна верхніх поверхів у декоративному обрамленні. Планування коридорне. Належить до найкращих споруд громадського призначення в місті.

Одну з перших гучних справ у новому приміщенні того ж 1911 спричинила втеча зі станиславівської тюрми «Діброва» М. Січинського, виконавця атентату над намісником Галичини А. Потоцьким (див. ст. 107). Були затримані чотири наглядачі, яких підозрювали у сприянні втікачеві. Найтяжчі звинувачення висунули проти Я. Нуди, наглядача-поляка, котрий видав в’язневі мундир тюремної сторожі та провів його через браму. В лютому 1912 оголошений вирок: Я. Нуда отримав чотири роки суворого ув’язнення, інший наглядач – І. Тарнавський – три роки такого ж ув’язнення, «загостреного постом, твердим ложем і темницею». Інші звинувачені виправдані.

У січні – травні 1919, коли Станиславів був столицею ЗахідноУкраїнської Народної Республіки, більшість державних секретаріатів (міністерств) містилися на вул. Грюнвальдській, 11. Однак окремі з них займали будинок окружного суду. Зокрема, тут діяв державний секретаріат освіти і віросповідань на чолі з А. Артимовичем.

У часи міжвоєнної Польщі тричі за вироком станиславівського суду на тюремному подвір’ї були страчені через повішення тяжкі кримінальні злочинці. Щоразу кат прибував із Варшави.

Через в’язницю окружного суду в 1910–30-х рр. пройшли сотні українських патріотів, яких польська держава вважала злочинцями. 22–24 грудня 1928 за організацію святкування в Калуському повіті 10-ї річниці Листопадової революції в тюрмі під слідством перебував студент С. Бандера. За недостатністю доказів майбутнього очільника ОУН звільнили. Протягом весни – літа 1939 тут був ув’язнений М. Дяченко – майбутній повстанський поет Марко Боєслав, він же референт пропаганди крайпроводу ОУН Гомін. Після зміни влади станиславівська тюрма стала етапом на мученицькому шляху батька Провідника ОУН священика А. Бандери, заарештованого у травні 1941 і звинуваченого в антирадянській діяльності. Звідси його відправили до Києва, де розстріляли в катівнях КДБ.

Це були не останні жертви. Після відступу з міста радянських військ у 1941 на в’язничному подвір’ї виявили закопані останки більше ніж 100 жертв НКВС зі слідами жахливих тортур. Всього в тюрмі було закатовано понад 1500 осіб. Вони перепоховані по-християнськи в Меморіальному сквері (див. книга «Некрополі м. Івано-Франківська» з цієї серії, ст. 148.1).

Під час німецької окупації в комплексі окружного суду розмістилось ґестапо. Знищувальний конвеєр продовжував працювати. Українських патріотів, що були затримані під час відомої акції ґестапо на виставі «Шаріка» в театрі, утримували в цій в’язниці, звідси їх повели на судовий фарс і розстріл у листопаді 1943 (див. ст. 93.1).

В цей час тут урядував кат українців, євреїв і поляків у Станіславі, шеф ґестапо Г. Крігер. Після війни, в 1968 земельний суд у Мюнстері (Німеччина) засудив його до довічного ув’язнення за вбивства мирного населення. В часи колишнього Радянського Союзу приміщення займали УМВС в області та відомий каральний орган КДБ, що боровся як із зовнішніми ворогами, так і з дисидентами. Тепер у будинку українські правоохоронні органи – теж УМВС та СБУ.

Інші пам’ятки архітектури:

№9        Житловий будинок (мур.)        1900-і рр. рек.1960-і рр.

№11      Житловий будинок (мур.)        1900-і рр. рек.1960-і рр.

№17      Житловий будинок (мур.)        1933 р.

№19      Житловий будинок (мур.)        поч. 20 ст.

№20      Житловий будинок (мур.)        1886 р.

№20-а  Житловий будинок (мур.)        19 ст.

Провулок Зелений      

Від вулиці Сахарова відходить провулок Зелений. З одного боку – поліклініка МВС, з іншого – ворота слідчого ізолятора. За Польщі це місце мало горду назву “провулок Болеслава Хороброго”, а за Рейзу – Канта.