Будинок готелю “Дністер”, що на розі вулиць Січових Стрільців і Тараса Шевченка в Івано-Франківську, відкрили у 1913 році.
Протягом століття споруду називали по-різному, та це не впливає на її національне значення, до того ж у 1919 році готель став свідком важливої історичної події, пише Глузд.
У чому важливість “Дністра”?
Будівлю спорудили восени 1913 року і дали їй назву “Австрія”. Там запрацювали готель, ресторан, крамниця та кінотеатр. За Польщі готель перейменували на “Варшаву”, а за наступні пів століття він був і “Спартаком”, і “Дністром”, і “Одесою”.
Під час засідання Української Національної Ради ЗУНР 3 січня 1919 року у цій будівлі схвалили історичний Універсал про Злуку з Українською Народною Республікою. За століття тут побували та проживали: президент Ради Євген Петрушевич, голова Державного секретаріату Сидір Голубович, а також зупинялись Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Володимир Винниченко, Євген Чикаленко.
У січні 1990 року живий “Ланцюг єднання” починався саме від дверей цієї кам’яниці в Івано-Франківську і через Львів тягнувся аж до Києва.
А нещодавно франківський письменник та громадський активіст Ростислав Шпук дослідив історію автора ідеї появи єпархіальної кам’яниці “Австрія”. Замовником і акцептантом, що викупив для цього дві площі та затвердив проєкт, був станіславський єпископ Григорій Хомишин.
Коли виникла потреба прихистити Уряд ЗУНР, єпископ одразу зголосився розмістити його тут. І віддав семінарію, розташовану неподалік (зараз католицька школа), під урядово-парламентський гуртожиток, відпустивши семінаристів на канікули. А ще сам став учасником засідань Нацради ЗУНР. Григорій Хомишин закликав до вступу в Галицьку Армію, відправляв службу на могилах січових стрільців і готував українських фронтових капеланів. У квітні 1945 року, коли більшовики заарештували всіх греко-католицьких священників, серед них був і єпископ. Його назвали агентом Ватикану, і він помер як великомученик — від побиття власними книгами по голові. Папа Іван Павло ІІ оголосив Хомишина мучеником за віру і зачислив до лику блаженних.
Хронологія сучасних подій
Із 1993 року будівлю здавали в оренду, а 2004-го “Дністер” перейшов у власність місцевих підприємців Мирослава Бойко та Надії Лєвшакової — ТОВ “Фірма «Надія»”. У 2016-му розробили проєкт реставрації будівлі, який передбачав заміну та наповнення віконниць, заміну штукатурки, пристосування частини першого поверху під рецепцію. Натомість старі дерев’яні елементи замінили на бетонні та переконструювали дах. Держархбудінспекція у 2017 році скасувала дозвіл на роботи та наклала штраф, бо були відхилення від проєкту. Попри це, будівельні роботи продовжили, а над спорудою добудували два поверхи та вежу, прибрали автентичну червону черепицю, змінили колір та засклили колонаду.
Щоб відстояти оригінальний вигляд будівлі, у 2020 році містяни створили громадську організацію “Кам’яниця Австрія”. Активісти ініціювали перші протести та писали звернення до міської влади, щоб якось вплинути на ситуацію.
Чому засклили колонаду, гендиректорка ТОВ “Фірма «Надія»” Маргарита Бойко коментувала нашим колегам так:
“Згідно з дозволом ДАБІ, згідно з проєктом, колонада має скляні інсталяції. Вони служать для того, щоб колонада стала громадським простором для творчості і служила цілий рік, незалежно від погодних умов. Художники на безкоштовній основі матимуть змогу, ми дамо таку можливість, виставляти свої роботи”.
Роман Король працює заступником директора з реклами та зв’язків із громадськістю готелю “Дністер”. У 2021 році він розмістив офіційну заяву співзасновниці ТОВ “Фірма «Надія»” Надії Лєвшакової, яка запевняла, що скло із колонади заберуть. На час написання матеріалу цього допису у фейсбуці вже не було, та зберігся скриншот, де йдеться, що підколонний простір готелю “Дністер” збережуть вільним для усіх жителів та гостей Івано-Франківська, а вітрини демонтують.
Проте 29 травня 2023 року від будівлі готелю прибрали риштування — й активісти помітили, що обіцянки про розісклення галереї не дотримали.
Що говорить місто?
1 червня в ефірі “Західного полюса” міський голова звернувся до Мирослава Бойка, директора ТОВ “Фірма «Надія»”, із закликом розісклити колонаду.
“Обіцянку треба було задокументувати”, — сказав Марцінків про попередні запевнення власників приміщення.
Руслан Марцінків також пообіцяв забрати відзнаку “Міць і гордість міста”, якою він нагородив Мирослава Бойка у 2021 році.
На останній сесії міської ради (15 червня 2023-го) міський голова Руслан Марцінків, попри те, що у порядку денному було питання стосовно “Дністра”, проігнорував його. Також громадська активістка Любов Чернікова та депутатка міської ради Мар’яна Вершиніна не виступили зі зверненнями, бо сесію завершили, пояснивши, що міський голова поспішає на похорон.
ГЛУЗD надіслав Русланові Марцінківу листа із проханням прокоментувати цей випадок, однак мер його також проігнорував. Ми залишали питання й у відповідній формі на офіційному сайті міського голови, але відповідей знову не отримали.
У ГЛУЗDу було тільки два запитання:
1. Які заходи та в який термін застосує міська рада, щоб вирішити питання із колонадою, та яка офіційна позиція міськради?
2. Стосовно відзнаки Мирослава Бойка “Міць і гордість міста”: яких заходів вживатиме міськрада й чому на сесії зігнорували звернення про позбавлення готельєра цього звання?
На громадській акції “Сплав по Дністру”, що відбулася 17 червня 2023 року на знак незгоди із діями власників готелю, представників міської влади та власників не було. Учасники акції збирали підписи за те, щоб підприємці розісклити колонаду, а також зачитали звернення до Президента, де нагадали про історичне значення будівлі.
А вже 18 червня 2023 року на офіційному телеграм-каналі міського голови з’явилося таке повідомлення:
“Моя позиція є незмінною: чи два роки тому, чи зараз. Я не підтримую реконструкції «Дністра» в тому вигляді, в якому він є. Комусь може подобатись, що я скажу, комусь — ні, але місто жодним чином не давало дозволів на реконструкцію готелю «Дністер». Це пам’ятка архітектури, тому це повноваження ОДА, Київського держархбудконтролю. Тобто це є клас наслідків СС3 (категорії об’єктів, — ред.), відповідно, тільки Київ надає дозвільний документ. Я читав вчорашнє звернення до Президента, підтримую і сам підпишу його. Для того, щоб перевірили, чи були дотримані всі норми законодавства.
Хочу підкреслити: місто не дає дозвільних документів класу СС3. Їх може видавати відповідний орган культурної спадщини, підпорядкований Департаменту культури ОДА, і, відповідно, дозвіл і його затвердження проходить через Київський держархбудконтроль.
Моя позиція не змінювалась. В такому вигляді «Дністер» не мав бути реконструйований. Але цим би, напевно, мали займатись правоохоронні органи, а ініціювати — ОДА, яка видає дозвільну документацію. Тому повністю підтримую звернення, яке вчора зачитали (йдеться про звернення, зачитане на акції 17 червня біля готелю, — ред.). Його обов’язково, як тільки буду мати на руках, — підпишу”.
Цієї обіцянки Руслан Романович дотримався і підписав звернення громадських активістів до Президента Володимира Зеленського.
Зі слів Руслана Марцінківа, відправили запит до організацій, які видавали дозвільні документи на реставрацію готелю.
“Місто ухвалило рішення подавати до суду, але ми дуже хочемо просити (щоб потім не було звинувачень, що місто щось подало неправильно, що позовна заява неправильно складена): будь ласка, долучіться, активісти, юристи, хто б хотів взяти участь. Насправді судитися мали б обласна державна адміністрація та держава, тому що дозволи надавали вони. Я ще раз передивився, чи є якісь документи від міста, містобудівні умови і обмеження, — таких не видавали. Усі дозволи видавали ОДА і Держархбудконтроль.
Ми можемо це спільно зробити, будь ласка, долучіться до цієї роботи. Надія Кедик, директорка департаменту правової політики міськради, займається цим питанням, щоб ми правильно склали позовну заяву, і ми відправили запити про дозвільні документи, бо потрібно від чогось відштовхуватись.
Я вважаю, якщо людина дала слово, то вона має його дотримуватися. Мені дуже некрасиво виглядала заява представника «Фірми “Надія”», що немає можливості розісклити колонаду через війну. Не треба все списувати на війну. Відверто кажучи, ця позиція — неприйнятна. Я за те, щоб були готелі, щоб вони були сучасними, відремонтованими, але в цьому випадку долучіться до позовної заяви до суду і покажіть, що це не просто політична акція, а що ми можемо досягати результату”, — казав Руслан Марцінків у включенні 20 червня.
Керівництво готелю та “Фірми «Надія»” не відповіло ні нам, ні іншим журналістам на прохання прокоментувати свої подальші дії.
Засклити, добудувати поверхи, зруйнувати ліпнину: де допустима межа втручань в історичну пам’ятку?
Архітектор та урбаніст Юліан Чаплінський розповів журналістам, що “відреставровану” пам’ятку можна вважати новим об’єктом, оскільки в процесі робіт першочерговий вигляд втрачений.
“Згідно із законодавством України, кожен проєкт на пам’ятку архітектури — байдуже, чи це місцевого, чи всеукраїнського, національного значення, — має називатися «проєкт реставрації». І реставрація має свої наукові підходи, обґрунтування, що є цінного в цій пам’ятці і що безпосередньо робить її пам’яткою. Не тільки те, що вона стара і побудована давно, а власне архітектурні особливості.
Щодо “Дністра”, це споруда 1910-20-х років — типовий представник так званої постсецесії, тобто це перехід від сецесійного стилю до стилю артдеко і пізніше, в 30-х роках, до функціоналізму, який є присутній як у Львові, так і у Станіславові. А що зробив інвестор? Інвестор просто вбив кілька основних речей, які промовисто говорять про те, що це є пам’ятка.
Насамперед — це питання силуету, висоти і форми даху. Звичайно, що реставрація дозволяє зробити в об’ємі даху, який є предметом пам’ятки, наприклад, номерний фонд, приліпити мансардні вікна чи зробити скляні вставки, якщо це не порушує силуетності. Абсолютно могло би бути нормально. Але в силу того, що ми бачимо, тут абсолютно інший дах, який сподобався, видно, власнику, він побудував ще поверхи вверху, зробив їх псевдомансардними, причому там цілком рівні стіни всередині, і зробив вежечку, яка просто нижче за всяку критику, тому що йому просто хотілося бачити годинник, і власне такий годинник, зі своїми якимись написами і т. д. Тобто виглядає так, що власник настільки марнославний і невіглас, що він вважає, що зробить пам’ятку ще кращою, на його розсуд.
В процесі цього скандалу — я слідкував за цим питанням — пам’ятаю, наскільки брехливо поводилися представники замовника і сам замовник, який засклив галерею і фактично вкрав у міста вулицю. Він вкрав її не тільки тим, що засклив, а й тим, що місто дозволило там робити паркінг на пішохідній вулиці, що нівелює в принципі оцю всю ідею. І він розповідав про те, що там буде художня галерея, що франківські художники будуть виставляти свої роботи. Навіть якогось художника залучав до тих дебатів. Ну, я наразі бачу нарізані комерційні приміщення, які, думаю, будуть коштувати кілька тисяч доларів за метр для продажу або дуже немалої оренди.
Тобто це вже не та пам’ятка, ви маєте зовсім новий об’єкт, ви маєте абсолютно інший об’єкт, і він не може бути тою пам’яткою, яка є в реєстрі пам’яток України. Я вже не говорю про те, що тут було підписано Акт Злуки, тож до того можна було би поставитися з якоюсь повагою… Ну вже якщо не до архітектури, то принаймні до історії”, — підсумовує Юліан Чаплінський.
0 Коментарів - Написати коментар