Ця «нова кам’яниця» була зведена у стилі пізнього історизму з елементами модерну. Мала два поверхи, балкон посередині фасаду, над яким містився декоративний аттик. Головний вхід розташовувався у правому крилі будинку, на вулицю виходило п’ять вікон другого поверху та ще два віконця були пробиті в аттику.
Будинок призначався під житло, тому на поштівці ми не бачимо реклами. Сьогодні внизу працює грумінг-салон-бутік «Пуф», для якого ліве вікно розтесали під вхід. Хто не в курсі, грумінг – це салон краси для домашніх тварин. Також з аттика зникли декоративні кам’яні стели, а в торцевій стіні прорубали два вікна – напевно, хтось «освоїв» піддашшя. Цікаво, що з автентичних дерев’яних вікон залишилося тільки одне, решта капітулювали перед пластиком.
Прізвище Вайнгартен було розповсюджено у Станиславові. Ми вже писали про двох Леонів та Карла Вайнгартенів, але Зигмунт належав до іншої гілки цього роду. Як і його однофамільці, він крутився у будівельному бізнесі, приторговував цементом та іншими будматеріалами. У «Кур’єрі Станиславівському» регулярно друкувалась його реклама: «П’єци кахляні, кухні, каміни і ванни. Новинка – п’єци сецесійні, з оригінальними цільними фронтонами». Ще Зигмунт приймав замовлення на будь-які котлярські роботи і запевняв, що ціни в нього – «доступні надзвичайно».
Де ж Вайнгартен тримав усі ці п’єци, ванни і мішки з цементом? Та зовсім поруч! На поштівці видно, що до кам’яниці зліва примикає одноповерховий будиночок, який теж належав купцеві. Скоріше за все, там містився офіс, на подвір’ї були склади.
Поштівка з видом будинку на Шевченка, 19. Кам'яниця - вона друга праворуч. Поштівка з колекції Володимира Шулепіна.
А в кам’яниці мешкало панство, грала музика та рікою лилося шампанське. 1 листопада 1904 року там почала працювати школа танців Зигмунта Розенрауха з Кракова. Учнів обіцяли навчити салонним танцям, а також одиночним, груповим, народним і сценічним. За окрему плату балетмейстер міг давати уроки на дому і навіть розробив спеціальні уроки для пенсіонерів. Втім, танцювали тут не довго, оскільки вже 1 грудня того ж року школа переїхала до зали ресторану Седельмайєра на сучасній Новгородській (будинок не зберігся).
Перед приходом совітів у будинку було чотири квартири, в одній з яких жив власник – адвокат Шорман. Там же орендував житло фармацевт Самет, цей мав на Ринку аптеку.
Коли Червона армія відбила Станіслав, у будинку мешкав один українець, який пережив усіх своїх єврейських сусідів. Письменник Володимир Єшкілєв розповів про нього цікаву історію. Той дядечко був сільського походження і тяга до власної господарки була в нього настільки сильною, що у вільних квартирах нагорі він завів… свиней.
Лютої зимової ночі до кам’яниці вдерлись вовки, яких голод вигнав з лісів. Вони гризли і шкрябали двері імпровізованого свинарника. На вереск переляканого ґазди прибігли кілька солдат із сусідньої комендатури. Вояки перестріляли вовків, забрали літр самогонки та пішли щасливі. А дружина коменданта потім шпацерувала Станіславом у вовчій шубі.
0 Коментарів - Написати коментар