«Репортер» пішов у гості до франківців, які живуть у пам’ятках архітектури, розпитав про переваги й труднощі життя у такому будинку, а ще зібрав поради експертів.
Аварійний шарм
На вулиці Курбаса, 7 ось уже 55 років живе Наталія Тарасенко. У простору квартиру в середмісті сім’я заїхала після того, як батька жінки перевели з Долини на роботу до франківського вишу.
«Цією вулицею і будинком ми були надзвичайно задоволені. Кожен інтелігентний мешканець краю був би щасливим жити тут, – говорить жінка. – Вулиця – осередок культури. Архітектура – особлива для міста тріада будинків забудови 1906 року».
Пані Наталя каже, її квартира ніколи не була легкою в обслуговуванні. Спершу справлялися самотужки. Першими почали даватись у знаки старі комунікації. Близько 15 років тому в будинку замінили електричну проводку і труби. А п’ять років тому почав руйнуватися фасад.
Сусіди пічки у квартирах розібрали. Пані Наталя свою залишила. Каже, то теж частина культури і архітектури.
«Особливого шарму нашим будинкам надають балкони, скульптури атлантів і ліпнина, – розповідає Тарасенко. – Та у 2012 році стався інцидент – відвалився шматок балкону. На щастя, ніхто не постраждав! Була створена комісія, подивилися балкон – визнали його аварійним».
Стукати в чиновницькі двері з проханням про реставрацію почала ще мама пані Наталі, а після її смерті цю роботу продовжила вона. Нині жінка показує зібрану за ці роки папку з документами – зверненнями, листами, публікаціями. Окремо – відповіді, які жінка називає відписками. «Куди б ми не зверталися, нам відповідали, що питання вивчається, що це не на часі, що немає коштів», – каже Тарасенко.
Курбаса, 7. Восени минулого року тут обвалилися фронтони
Були спроби знайти благодійні фонди, які займаються реставрацією, дзвонили й на гарячу урядову лінію. Шукали підтримки в депутатів міської ради. Спробувала пані Наталя і зоорганізувати мешканців.
«Колись усі дев’ять квартир у під’їзді жили, як одна сім’я. Ми спілкувалися, ходили один до одного в гості. Нині ситуація змінилася – чотири квартири здаютьв оренду. В кількох з них живуть студенти-іноземці, ще в кількох розмістилися маленькі бізнеси. Зі старих мешканців залишилися переважно люди поважного віку, – говорить жінка. – Сформувалося таке різнобарв’я. Підприємці стривожені своїм бізнесом, архітектура – це найостанніше, про що вони будуть думати. Мешканці мене підтримують, співчувають і кажуть, що я молодець. Але на цьому – все».
На початку року будинок таки внесли до міської програми збереження культурної спадщини. За кошти міста мають відреставрувати фасад. Минуло півроку, але роботи так і не почали – усе ще розробляють проект.
«Так, ми у списку і далі продовжуємо чекати, – зітхає Тарасенко. – Знаю, що наша справа не є найнагальнішою в місті, але з острахом продовжую спостерігати за щонедільним «Квадратом Курбаса», бо біда може трапитися в будь-який момент – посиплеться атлант чи впаде шматок фронтону».
Від проблем на околицю не втечеш
Про життя в будинку на Мазепи, 9 розповідає Петро Хмельовський. Його сім’я мешкає тут уже 17 років.
Перше, що ми зробили, коли заїхали, – встановили домофон. Та сьогодні двері в під’їзді не зачиняють, бо через проблеми з каналізацією в будинку стійкий сморід. А через відчинені двері отримали ще одну неприємність – хуліганський напис червоною фарбою на цілу стіну. Востаннє ремонт у під’їзді робили вісім років тому власним коштом і то лише на половині поверхів – решта мешканців відмовилася. Нині на помальованих стінах уже виступив грибок.
Та найбільша проблема будинку – дірявий дах – уже позаду.
Мазепи, 9. Двері зачиняти не можна, бо смердить із підвалу. А через відчинені двері отримали неприємність – хуліганський напис червоною фарбою на цілу стіну
«Коли почався перехід жеків до ЄРЦ, я ініціював, а мешканці підтримали ідею перекрити дах у співфінансуванні. На той час частка, яку мали сплатити, становила 36 тис. грн. Платили всі, за площею квартир, – каже Хмельовський. – Звісно, ми могли впертись і не платити, бо живемо на другому поверсі, тож нам на голови не капає. Але розуміємо, що це проблема всього будинку і чекати, що хтось прийде і зробить, – не можна».
Але такої думки притримуються далеко не всі мешканці. З молоддю простіше, а найважче з пенсіонерами – вони звикли, що все мають робити комунальники. Намагаються говорити, пояснювати, однак переконати вдається не завжди.
Минулого року мешканцям пощастило – за кошти міста відремонтували фасад. Нині люди намагаються розв’язати проблему з каналізацією.
«Підвали в польських будинках не мають труб, там колодязі. Зараз усе прогнило, – розповідає Петро Хмельовський. – Виступив з ініціативою зробити ремонт. Збирали сусідів, провели не одні збори, ходили в МІУК, писали заяви, отримували погодження й дозволи. Часу зайняло добряче. Але минулого тижня подзвонили, повідомили, що внесли нас у титульний список і ремонт буде».
Далі планують відреставрувати вхідні двері та вентиляцію під’їзду.
«Часи, коли все робила влада, пройшли, треба проявляти ініціативу, – каже Хмельовський. – Центр міста має свої недоліки і переваги. Від проблем на околицю не втечеш. Якщо хочеш жити в хорошому будинку з добрими умовами, – треба вкладати кошти. Влада йде назустріч, але хоче й ініціативи від мешканців».
Що треба пам’ятати мешканцям
Володимир Ідак, начальник міського відділу охорони культурної спадщини, каже, що коли ви вирішили взятися за реставрацію фасаду чи у вас обвалився балкон, то маєте самотужки звернутись у проектну організацію, наприклад, у «Дніпромісто» чи «Укрпроектреставрацію» за актом обстеження, проектом і кошторисом реставрації. Така робота, за словами Ідака, обійдеться від 1000 до 5000 грн.
Проект потрібно погодити у департаменті архітектури. Після цього можна шукати підрядників для виконання робіт. Тут архітектор також радить зважати на фаховість будівельників. Для реставрації потрібна ліцензія. Вартість реставрації залежатиме від стану будівлі, втрачених елементів, обсяг робіт.
Тетяна Балукова, архітекторка проекту «Муніципальний розвиток та оновлення старої частини міста Львова» (GIZ), який фінансується німецьким урядом, каже, що в першу чергу усі роботи в будинку варто планувати за першочерговістю: «Треба думати – чи мені вікно у квартирі поміняти, бо воно не подобається, чи вкласти ці кошти в ремонт даху, який протікає».
Прості речі, які можна робити вже
Ось що радить Тетяна Балукова.
Щільно зачиняти вхідні двері у під’їзд. Це допоможе вберегти сходові клітки від підпалу й вандалізму, а також зберігати тепло в будинку.
Доглядати за сходами. Якщо вони дерев’яні, то їх не варто мити водою та хімічними засобами, можна пошліфувати й покрити захисним розчином.
Залишити дерев’яні вікна і двері. У старих будинках більша товщина стін, ніж у новобудовах, а у пластикових вікон щільне скло. Тому, щоб до будинку потрапляло повітря, доведеться залишати пластикові вікна відчиненими навіть взимку. Інакше в будинку з’явиться грибок. Дешевше й безпечніше відреставрувати старі вікна і двері.
Обгорнути балкон чи кронштейни сіткою. Якщо декоративні елементи вже почали руйнуватися, а грошей на реставрацію наразі немає, то в такий спосіб їх буде легше відновити і вони не будуть падати на голови перехожих.
Де шукати гроші
Власна кишеня. Створювати ОСББ чи шукати програми співфінансування з балансоутримувачами. «Чекати манни небесної в цьому випадку не варто. Потрібно брати ініціативу в свої руки», – каже Тетяна Балукова.
Міський бюджет. Можна звертатися до департаменту архітектури з проханням внести будинок у міські програми. Також допомогти може депутат міської ради з вашого округу.
Гранти, благодійні фонди. Випадки реставрації за кошти іноземних організацій в Україні наразі поодинокі. У більшості мова йде все одно про співфінансування й активність самих мешканців. Наприклад, у Львові в рамках проекту GIZ фінансували реставрацію балконів – 70 % проект GIZ, 30 % – мешканці.
0 Коментарів - Написати коментар