Якщо сьогодні запитати в пересічного франківця віком до 20 років, чи знає він щось про «Садибу Гриневичів», то у відповідь хіба побачимо знизання плечима.
“Дуже цікава міщанська споруда у стилі класицизму. Таких будинків у місті вже практично немає”, – так говорив про недавно знесений будинок Гриневичів краєзнавець Михайло Головатий.
Колись
Провінційні будиночки такого типу були дуже характерними для Станиславова у період до “мармулядової пожежі” 1868 року. А “допожежна” архітектура у центрі міста, який вигорів включно із Ратушею, є унікальним явищем для сьогоднішнього Франківська.
Сьогодні
До сьогодні садиба Гриневичів не достояла. Ряд місцевих видань висвітлювали «переродження» історичної споруди, громадськість обурювалася, але врятувати знесення кам’яниці не змогли. У 2001-му році у будинку на розі вулиць Василіянок та Богунської було відкрито музей української родини Гриневичів, яким опікувалася організація «Союз українок». Однак через аварійність споруди у 2011 році музей закрили, а громадська організація, яка опікувалася приміщенням в центрі міста, звернулася за допомогою до інвестора.
Недовго думаючи фірма запропонувала знести старовинну садибу, адже відновлювати пам’ятку виявилось надто клопіткою, дорогою та невдячною справою. На її місці було заплановано побудувати п’ятиповерхівку із елементами старовинної кам’яниці і виділити організації 150 кв м площі на першому поверсі для відновлення музею. У 2015 р. у Франківську почалася кампанія за збереження автентичної історичної будівлі.
Низка громадських організацій звернулися до тодішнього мера Віктора Анушкевичуса та до головного архітектора міста Володимира Гайдара з вимогою зберегти споруду. Але чиновники або мали зацікавленість в закритті очей на те, що відбувається, або їм було відверто байдуже. Того ж року на засіданні містобудівної ради розглядалось питання забудови садиби Гриневичів.
Забудовник представив проект реконструкції будинку з добудовою громадських приміщень та надбудовою житлових приміщень на вул. Богунська,1. З’ясувалось, що «Союзу українок» належало 12% площі будівлі, а решта 88% перебувала у власності підприємця Х.
“Там нема що відновлювати”, – одноголосно стверджували тоді співвласник будинку Гриневичів і архітектор.
Любомир Тор став свідком того, як зносять історичну кам’яницю і почав знімати це дійство на камеру та інформувати громаду.
“Йду собі по нашому колись гарному місті, аж раптом бачу – зносять садибу Гриневичів, ну, думаю, здойму історичний момент на ту CMOS чутливу матрицю. А тут чуваки-вуйки-пацанчікі замешкали, же вампірята від сонячного проміння. “Старшой” вуйко так перебігав до мене дорогу, аж чуть під машину не втрапив. Почав розказувати мені, що я маю в нього дозвіл взяти і шо я взагалі “неправільно” живу і на останок обіцяв мені проломати голову, а пацанчікі коло паркана почали кучкуватися. Я розказав йому, який я палкий прихильник історії нашого міста і що мене сильно засмучує їхня діяльність, спрямована на цю будівлю. Такі словосполучення не знайшли адекватної аналогії в його нервових путах мозку, тому він ще раз пообіцяв знести мені мої”, – розповів Любомир Тор.
Резюмуємо
В будівлі, яку зрівняли із землею, з 1950-х років містився Музей родини Гриневичів. Саме з такою умовою – влаштувати у будинку родинний музей – письменниця Катря Гриневичева поклопотала, щоби його подарували місцевому Союзу українок. Але це не край невігластсва та жадібності. Для пересічного франківця тяжко усвідомити історичну важливість садиби Гриневичів.
Щоб зрозуміти про що мова, достатньо прочитати статтю про Катрю Гриневичеву та очима перебігти по всіх посиланнях та значимих для України прізвищах, що зустрінете в тексті. За зруйновану історичну садибу уклінно дякуємо тогочасним міському голові Віктору Анушкевичусу та головному архітектору міста Володимиру Гайдару. Ці люди сьогодні кожен по-своєму декларують свою любов до міста та його тяглості, а насправді є звичайними “бидляками”, що намагаються стерти історичну пам’ять Івано-Франківська.
0 Коментарів - Написати коментар