Пам’ятка, яка нікому не треба: що чекає будинок на Бельведерській, 4. ФОТО

У Франківську повільно помирає черговий будинок кінця XIX століття – на Бельведерській, 4. Ні у влади, ні, звісно, у мешканців грошей на його реставрацію нема. Інвестори-забудовники час від часу з’являються і зникають. Причина – ніхто ні з ким не може домовитись.

Люди просто хочуть нових квартир, забудовникам потрібна лише ділянка, а чиновники, як це буває, лише демонструють щиру зацікавленість. І все це нагадує ситуацію, коли велика родина терпляче чекає смерті скупого родича. В ситуації розбирався Репортер.

Культурно не виходить

«Ми разом з колегою маємо там бухгалтерію, офіс, – говорить франківський підприємець Ігор Майгутяк. – І його в нас хочуть забрати. Дзвонять різні люди, вимагають продати, призначають зустрічі. Це хтось із місцевих забудовників. Я там маленький, лише 14 квадратів, а всі мешканці будинку – за те, щоб його знесли. Мерія дала їм дозвіл на створення ОСББ. Але ж таке робиться не для того, аби знести будинок, а щоб доглядати за ним!».

За його словами, має бути програма чи проєкт на реставрацію, потрібні гроші, але зараз немає просто нічого. Будинок занесений до списку архітектурних пам’яток міста. Каже, його ще можна врятувати, головне – захотіти.

«Один забудовник обіцяв усім квартири, і люди повелися, – розповідає Майгутяк. – Я писав звернення – давайте впорядкуємо будинок. Але кожен із мешканців сам за себе. Окрім мене, ще є один орендар, який облаштував частину будинку під кафе. Ми з ним однієї думки. Але ще живуть десь 5-7 мешканців, то ніхто й слухати не хоче. Ні в кого навіть душа не болить, що це пам’ятка, можна відреставрувати, щоб турист ходив і насолоджувався. Приїжджі ж на новобудови не дивляться».

Раніше, говорить Ігор Майгутяк, вже були три проєкти нової забудови з підземним паркінгом. Але в міській архітектурі кажуть, що дозволять збудувати хіба ще один поверх – і крапка. І то лише слова. Культурно домовитись, за його словами, ні з ким не виходить.

Поки не впаде

«Історія з нашим будинком триває вже не один рік, – розказує голова ОСББ «Бельведерська, 4» Раїса Конопаткіна. – Мешканці обрали мене головою і просили щось зробити, бо все потріскане, підвал після дощів не просихає. Одного разу мені навіть довелося тікати з хати о третій ночі, бо почала сипатися стіна. Так і досі, лишила там більшість своїх речей, ходжу час від часу подивитися, чи ще не впало. Я збирала підписи мешканців, і то не один раз. Але в міській архітектурі сказали, що наш будинок реставрації не підлягає. Мені вже 70 років, я ледь пересуваю ногами – ну, то зайвий геморой».

За її словами, усі звернення міська архітектура ігнорує. А мешканці будинку готові душу продати, аби лиш жити у нормальних умовах, каже пані Раїса. Не раз викликали рятувальників, а ті розводять руками і тільки шкодують людей, мовляв, нічого не вдієш.

«До нас не раз зверталися різні забудовники, – говорить голова ОСББ. – І не раз пропонували квартири з набагато ліпшими умовами. Мешканці б хотіли збутися цього тягарю, а в архітектурі кажуть, що будинку вже кінець, при тому, що експертизу помешкання робили 18 років тому. Зараз нікому немає до того діла. Але всі би були раді виїхати. Ви бачили ті туалети? А потріскані стіни? Отак одного разу впаде комусь на голову, не дай Бог, і буде біда. А кого звинуватять? Звісно, мене, бо я ж голова ОСББ. Достукатися до чиновників неможливо. Виходить, що ні нам, ні забудовникам. Лиш голову морочать і це вже триває вічність!».

Одна з місцевих мешканок, пані Наталія, також згадує, що на Бельведерську, 4 не раз наві­дувалися різні забудовники. Пропонували нові квартири – площа на площу. Але щоразу воно закінчувалося нічим.

«Місто в курсі про поганий стан будинку, бо ми ходимо туди ще з 2011 року, – зітхає жінка. – Ніде нічим зарадити не можуть – немає коштів, а заяв до влади – ціла стопка. У будинку зараз живуть десь п’ять сімей. І всі б хотіли жити по-людськи, без постійного стресу».

Будинок буде стояти

«Мешканці з Бельведерської, 4 зверталися до нас ще десь пів року тому, – говорить Володимир Ідак, начальник міського відділу з питань охорони культурної спадщини. – Цей будинок – пам’ятка архітектури, знести його – порушити закон. Вони багато говорять, але яка їх компетенція у цьому питанні? У споруді має бути така ж поверховість, така ж архітектура, як є зараз. Найбільше, що там дозволено – пристосування горища, додаткового приміщення. Те, що там хтось хоче викупити у мешканців усі квартири – лише бажання».

Потенційні інвестори-забудовники, які хочуть викупити та знести будинок, – порушують закон, впевнений Ідак. Тому міська архітектура цього не допустить.

«Наскільки я чув, то давніше була «Спілка забудівників», – розповідає Володимир Ідак. – Ходять десь там, агітують мешканців – вирішуйте питання про знесення будинку, а ми вам даємо нові квартири. Та нехай пропонують, але вони не знають самого механізму, як то все має відбуватися. Будинок занесений до переліку пам’яток архітектури. Знаю, що частина мешканців активно «за» знесення, а частина проти. Та навіть якщо якась частина людей переїде в нові квартири, знести будинок забудовник все одно не зможе. Нехай реставрує те, що є».

Натомість, пам’ятка, за його словами, перебуває в аварійному стані. І мешканці повин­ні самі міняти труби, каналізацію, просушувати підвал, укріплювати фасад – дбати про місце, в якому живуть. Але, каже, за всі роки ніхто й пальцем не поворухнув.

Коли не вигідно

«До нас звернулися четверо мешканців цього будинку разом з головою ОСББ ще десь рік тому, – коментує ситуацію заступник директора будівельної компанії «Спілка забудівників» Віталій Свєтловський. – Цей будинок був на балансі ЖЕКу, а потім створили ОСББ. Історія розпочалася ще з заступника мера Олексія Кайди. Він пообіцяв, що особисто візьметься за це питання, допоможе людям. А будинок у критичному стані. Інженер з технагляду робив обстеження – тріщини по 10-15 см. Та й, наскільки мені відомо, там майже ніхто не живе, а на першому поверсі комерція. Люди, які лишилися, живуть там на свій страх і ризик».

Мешканці, за його словами, мали висновок львівського науково-дослідного інституту про те, що подальша експлуатація будівлі неможлива. Тому й звернулися до забудовника з проханням спорудити на місці пам’ятки новий будинок, а їм надати житло.

«Але ми стикнулися з багатьма проблемами, – говорить Свєтловський. – Об’єкт у центрі міста, пам’ятка архітектури, хоч, як на мене, від тої пам’ятки вже нічого не лишилося. З бюджету міста ніхто не давав жодної копійки, тому ми були 100 % інвесторами. Самі розробили проєктну пропозицію, винесли на виконком, на сесію, але одностайності не знайшли. Нам врізали поверховість, не дали навіть сім поверхів. Отже, проєкт став невигідним, і ми від нього відмовились. Голова цього ОСББ, Раїса Адамівна, всюди ходила з паперами, бо ж вона була замовником».

«Спілка забудівників», каже Віталій Свєтловський, займається лише великими проєктами. І цей об’єкт компанію не дуже цікавив уже з самого початку. В результаті їм погодили лише чотири поверхи забудови, і на цьому історія завершилася.

Хоча, поки будинок не впав і нікого не прибив, то історія таки триває. Можна зрозуміти мешканців: коли знизу мокро, а збоку і зверху тріщить, то про збереження пам’яток думати не дуже виходить. Можна десь навіть зрозуміти інвесторів – ну, хто вкладатиметься у невигідну справу? А от владу зрозуміти важко.

Звісно, значно легше нічого не робити в межах закону, дозволяти або не дозволяти – неважка праця. Натомість, можна зібрати, наприклад, якусь експертну раду, визначити, що там підлягає реставрації, а що ні, розробити проєкт і з вже ним пробувати звести докупи мешканців та інвесторів. Робити це все прозоро, публічно, щоб ні в кого не виникало запитань. Хоча, це теж буде непросто, бо, за даними «Репортера», у будинку лише дорослих мешканців зареєстровано – 22 людини.

Уривок з історичної довідки

Чотири перших будинки з’явилися тут у 1800-х роках, один із них – на місці нинішнього – належав Хаїму Орглеру. Від середини XIX до початку XX століття власником садиби був Хаїм Бляйберг. Він і звів на цьому місці двоповерхову кам’яницю у 1892-93 роках. Згідно з переписом 1900 року, тут проживали шість заможних родин. Серед них були два власники готелів, один купець. На зламі століть новим господарем споруди став Натан Перлмуттер, який її розширив. У Першу світову війну всі кам’яниці на початку Бельведерської та Галицької були зруйновані й відновлені уже в польський і радянський час. Лише будинок на Бельведерській, 4 дивом уцілів.