Під захистом вищих сил
Красивий будинок Дирекції залізниць (тепер головний корпус медуніверситету) – одна з візитівок Франківська. Те, що пам’ятка збереглася у фактично первісному вигляді, – справжнє диво.
Будівлю Дирекції звели в липні 1894 р., і за цей привілей місту довелося поборотися. Коли постало питання, де відкривати нову залізничну дирекцію – у Станиславові, Чернівцях чи Коломиї, – між цими містами спалахнула жорстока боротьба. Станиславів вийшов переможцем, і сюди потекли потужні інвестиції. Однак уже в жовтні 1900 р. місто мало не втратило цю важливу перевагу. На вимогу Міністерства оборони станиславівську Дирекцію залізниць мали закрити, а натомість відкрити нову в Перемишлі й розширити управління залізничного руху в Чернівцях. Але місту пощастило – це рішення так і не втілили в життя.
Під час Першої світової війни значна частина вулиці Карпінського (тепер початок вул. Галицької) перетворилася на руїни. Однак будівля Дирекції залізниць залишилася неушкодженою, там навіть вікна вціліли. Наступного разу їй неймовірно пощастило вже під час Другої світової війни. Напередодні штурму міста радянськими військами у липні 1944 році для знищення будинку спеціально відправляли бомбардувальник: вважалося, що там розмістилася якась важлива окупаційна установа. Одна бомба впала позаду Дирекції, а друга влучила в невеликий будиночок попереду. Сама ж будівля взагалі не постраждала й досі тішить око франківців і гостей міста.
Таємниця монастирських ходів
В 1783 р. цісарським указом закрили монастир тринітаріїв у Станиславові. Будівля збереглася донині – це вулиця Старозамкова, 2. Через три роки у колишньому монастирі розмістився карний суд, а на першому поверсі була в’язниця для кримінальних злочинців. Досить часто судові вироки закінчувались екзекуціями чи навіть стратою, тому в’язниця мала власного ката.
Будівля карного суду (справа).
Карний суд займав цю будівлю до березня 1912 р., а потім переїхав на вулицю Білінського (тепер Сахарова). Саме тоді під підвалами колишнього монастиря виявили глибокі підземні ходи, які, ймовірно, тягнулися до сучасної вулиці Грушевського. Що було в тих підземеллях і хто ними користувався, залишилося загадкою…
Будинок зі зміями
Цю кам’яницю по вулиці Тарнавського, 4 іванофранківці жартома називають "найпривітнішою" в місті. Над її головним входом нависають дві змії з грізно розкритими пащами.
Будинок зі зміями.
Будинок на початку ХХ ст. побудував виноторговець Давид Рубін. Досі не відомо, чому власник вибрав для свого будинку такий незвичний декор. Змій здавна був символом спокуси і насолоди, то, можливо, Рубін так натякав, що перед смаком його вишуканих вин ніхто не встоїть? Взагалі, змія – дуже багатозначний символ. Звита кільцями змія в багатьох культурах означає круговерть життя з його злетами і падіннями. Але дехто підходить до трактування цих загадкових змій простіше: мабуть, дружина і теща господаря мали не дуже добрий характер. Цікаво, що один з власників будинку встановив у під’їзді масивну ковану браму, на якій теж є змія.
Фатум над пасажем
Будівництво пасажу Гартенберґів із самого початку супроводжувалося дивними й прикрими подіями. В місті ширилися чутки, що над будівлею тяжіє якийсь фатум. Про це навіть писала міська газета "Кур’єр станиславівський".
Проект споруди замовили у віденській фірмі "Фельнер і Гельмер". Безпосередньо станиславівським пасажем займався один із найкращих інженерів фірми – Генрих Ґустав Кошиць. До відкриття пасажу він не дожив, раптово помер у самому розпалі робіт, тому продовжити його справу мусив львів’янин Антоній Флейшель.
В листопаді 1904 р. раптово вдарили сильні морози, через які довелося призупинити будівництво. В грудні того ж року тесля Петро Хмельовський, що працював на будові пасажу, виліз на стовп риштування і спробував покататися на тросі. В результаті чого впав з висоти 5 м і отримав серйозні травми. Як повідомляли газети, всього під час будови пасажу покалічилося двоє людей.
В січні 1907 р. в пасажі спалахнула велика пожежа. Сторож помітив, що в трубах під дахом кам’яниці замерзла вода, і почав їх розігрівати. Через це загорівся дах, збитки сягнули 40 тисяч корон.
Під час Першої світової війни влітку 1917 року російські солдати влаштували в місті погроми з підпалами. Пасаж знову постраждав, і пізніше його перебудували.
Трупарня у гімназії
Будинок, де зараз розміщається морфологічний корпус медуніверситету, спорудили ще у 1744 р. Він належав єзуїтам, які відкрили там колегіум і монастир, а в 1784 р. австрійська влада започаткувала державну гімназію.
Здавалося би, історія цієї будівлі вивчена вздовж і впоперек, однак насправді не всі її таємниці розкриті. В грудні 1904 р. у тодішній гімназії спалахнув скандал: батьки були обурені жахливими умовами, в яких навчалися гімназисти. В пивницях збиралася вода, класи були темними, адже раніше тут знаходилися келії монастиря. Але найбільше батьків обурював той факт, що гімнастичний зал містився в колишній трупарні.
Досі невідомо, що ж за трупарня колись була у стінах гімназії. Можливо, вона належала монастирю єзуїтів і тут зберігали тіла померлих монахів та містян, яких відспівували на монастирських службах. З часів перебування у тих стінах монастиря спливло багато часу, але батькам усе ж здавалося, що таке темне минуле може зашкодити здоров’ю дітей. Всі відзначали важку атмосферу в залі. Вже незабаром громадськість досягла своєї мети: в 1907 р. відкрилася нова гімназія.
Хлопчики замість бороданів
Кам’яниця по вул. Мазепи, 4 має цікаву ліпнину у вигляді путті – оголених хлопчиків, що сидять на гірляндах. Додатково віконні карнизи прикрашені подібними фігурками обабіч вази. Однак є дані, що кам’яниця мала такий декор не завжди.
Декор будинку по вул. Мазепи, 4.
Журналіст Владислав Цесельський у 1892 р. описав деякі будинки Станиславова і зазначив, що ця кам’яниця була прикрашена маскаронами у вигляді людських облич із шоломами і бородами. Вікна, крім того, були оздоблені ліпниною у вигляді гілок, на яких колихалися мініатюрні німфи.
Цей будинок у 1887 р. спорудив відомий кондитер Кароль Ертель, а у міжвоєнний період тут працювала популярна кондитерська Володимира Скрута. Залишається загадкою, чому ж кам’яниця змінила свій декор. Можливо, її перебудували чи відбудували після пожежі. Невідомо також, чи має декор у вигляді хлопчиків якесь символічне значення.
Загалом путті символізують ангельських духів або провісників земного кохання. Їх пов’язують із богом кохання Еротом. Вважається також, що ці маленькі духи супроводжують душу людини на небо після її смерті. Через такий пікантний декор довший час поширювалися чутки, що в цьому будинку колись був публічний дім. Але, як бачимо, кам’яниця Ертеля має цілком пристойне минуле.
Будинок без ока
Кам’яниця по вул. Мазепи, 1 колись мала оригінальний декор на мезоніні. Там було зображене Всевидяче Око, що символізувало погляд Бога, який завжди спостерігає за вчинками людей. Зараз від зображення залишився тільки трикутний силует. Втім, є й інші версії, чому власник обрав саме таку прикрасу для свого будинку.
Місцевий швець Станіслав Ґалінський збудував цю кам’яницю в 1830 р. Висловлювалися припущення, що око – це масонський знак, а сам пан Ґалінський проводив у будинку зібрання цього таємного товариства. Кажуть також, що у нього не було одного ока, тож саме його він і увічнив зображенням на фасаді.
Тут було всевидюче око. Кам'яниця Ґалінського.
Є ще одна загадка, пов’язана з цим будинком, – філокартична. На поштівці початку ХХ ст. добре видно крамницю, розміщену в кам’яниці Ґалінського. Судячи з вивіски, її власникам були пани Й. Ашер та Й. Боґад. Наразі не вдається знайти ні реклами цього закладу в пресі, ні бодай якусь інформацію про його власників. Однак на вивісці крамниці добре помітний напис німецькою мовою "Schnitt-Tuch" (відрізок тканини для шиття), тож, очевидно, це був магазин швейних товарів.
Самотній в’язень
В 1883 р. у Станиславові відкрили нову тюрму (тепер вул. Чорновола, 119а). Вона вважалася дуже надійною і була збудована за найновішими як на той час вимогами. В ній навіть була система вентиляції, чим могла похвалитися далеко не кожна тогочасна громадська будівля.
Незважаючи на це, засуджені часто хворіли і вмирали, в основному від туберкульозу. Згідно зі статистикою, близько 50% смертей в’язнів були спричинені цією хворобою. Так, у 1897 р. у тюрмі "Діброва" померли 22 в’язні, з них 12 – через туберкульоз. Галицькі тюрми "славилися" також тим, що засуджених довго тримали в кайданах – у Станиславові аж 1763 години у рік. Поширеним було покарання "твердим ложем", яке у Станиславові різні в’язні загалом відбували 272 дні у рік. Це означало, що засуджений мусив спати на голих нарах, зроблених із твердих дошок, а то й просто на цементній долівці.
У тюрмі час від часу спалахували бунти, а під час їх придушення деяких заколотників забивали до смерті. В наші дні ходять чутки, що на третьому поверсі будівлі є закинутий старий клуб, де вже давно не проводять ніяких заходів. Мовляв, там можна почути і навіть побачити привида. Що ж, цілком можливо, що там бродить самотній в’язень, який навічно залишився в тюремних стінах.
Олена БУЧИК, КУРС
0 Коментарів - Написати коментар