У центральній частині міста, на межі колишніх Середмістя й Галицького передмістя, на червоній лінії забудови.
Згадки про міські громадські лазні зустрічаються в документах від початку 18 ст. Названа лазня – єдина, що дійшла до наших днів з 1-ї пол. 19 ст. Спорудив її міщанин Ф. Ґуравський.
Наступними власниками лазні були І. Яхно (до 1896), С. Вайс (до 1919), А. Шрагер (до націоналізації в 1939). У 1920–30-х рр. була відома серед городян як «турецька» – на відміну від ще одної, «римської» міської лазні.
Будинок цегляний, одноповерховий. Складається з основного П-подібного об’єму, зверненого фронтом до вул. Низової, та прибудови у дворі, де розташовувались ванни, а від 1975 – сауна.
Фасад вирішений у формах класицизму: з чотириколонним портиком, наріжними пілястрами, прямими сандриками. Горельєфна група «Нептун з русалками», виконана скульптором-аматором, встановлена в тимпані під час останньої реконструкції.
Цьому закладові судилося увійти в історію громадського руху міста. У червні 1892 І. Франко та М. Павлик запланували віче станиславівських радикалів в одному з міських залів.
Через жандармську заборону використати це приміщення збори за участю майже 300 осіб довелося перенести в зал очікування лазні. Пізніше І. Франка та М. Павлика притягли за це до адміністративної відповідальності.
У міжвоєнний період лазня мала лише одне мийне відділення з парильнею для почергового обслуговування чоловіків і жінок. Роздягалень було три: дві 1-го й одна 2-го класу.
Пару одержували від печі з розжареними каменями у мийному відділенні. Частина крила головного будинку при в’їзді на територію лазні відводилася під помешкання власника.
В одноповерховій прибудові у глибині ділянки розміщувались ванни. За тогочасними нормами, клієнти могли з’єднатися з черговим з допомогою електричних дзвінків. У 2-й пол. 20 ст. житлову частину переобладнали під жіноче відділення з парильнею. Пара тепер подавалася з котельні. Передні приміщення від вул. Низової були зайняті під перукарню й буфет.
Ванни у серед. 1970-х рр. перетворені в сауну, що тоді входила в моду. Черговий ремонт і реконструкцію лазні провели після її приватизації, у 2001–02 рр.
При цьому було залишене лиш одне мийне відділення (колишнє жіноче) і відновлено почергове відвідування для чоловіків і жінок. Від 2013 пару знову одержують від розжарених каменів.
Автор статті: Михайло Головатий
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 143–144.
0 Коментарів - Написати коментар