У західній частині міста, в межах колишнього Лисецького передмістя, на червоній лінії забудови.
Зведений як прибутковий для містянина З. Дуба близько 1897. Двоповерховий, з підвалом, цегляний, у плані Г-подібний, з арковим проїздом по осі. Симетрична композиція фасаду ґрунтується на елементах класицизму та еклектики. До перших належить загальна урівноваженість композиції, рельєфний руст, особливо чітко прокреслений на першому поверсі, фриз і профільований карниз із дентикулами. До других – наріжні каннелюровані пілястри з елементами різних ордерів, наявність в лінії одного поверху сандриків різних форм (лучкових і трикутних).
Будинок орендували педагогічні й доброчинні товариства для проживання учнів. У лютому 1909 його придбала філія місцевої«Просвіти» і розмістила «Селянську бурсу». Ця бурса була заснована в перших роках 20 ст. парохом приміського с. Підпечери о. К. Кульчицьким і містилася перед тим у пристосованих приміщеннях. Тепер вона стала найбільшою серед українських і польських бурс, приймала до 110 вихованців, переважно з оплатою 10–24 корони в місяць, залежно від заможності батьків.
Будинок зазнав значних пошкоджень у Першу світову війну, коли в ньому двічі у 1914–15 і 1916–17 квартирували солдати російської окупаційної армії. Особливо постраждало і було на межі завалення дахове в’язання, бо солдати через відсутність дров використовували дерев’яні конструкції для опалення. Дах після війни довелося переробляти.
У 1920-х рр. «Селянську бурсу» значно потіснили. Більшість приміщень у 1923 зайняла жіноча гімназія «Рідної школи» (згодом – філії «Просвіти»), заснована в 1920 з ініціативи викладача української державної гімназії Н. Даниша (1877 1954).
Він же був її першим довгорічним директором. Викладачами в закладі працювали переважно вчителі з сусідньої української державної гімназії. Зокрема, рисунки і каліграфію викладав художник-графік О. Сорохтей, гігієну – лікар, голова філії «Просвіти» В. Янович.
Гімназія вважалася приватною, тому щодо визнання її свідоцтв при переході до інших шкіл або вступі до вищих навчальних закладів («право прилюдності») була залежною від польської влади. Під час загострення стосунків українців з поляками, наприклад, у 1924–25 навчальному році, гімназія права прилюдності позбавлялась. Перший випуск (18 дівчат) відбувся у 1927.
Серед перших випускниць була Макогон Дарина Дмитрівна (1907–1982), згодом відома як письменниця Ірина Вільде. Вона народилася в Чернівцях, у 1923 батьки переїхали до Станиславова. Після гімназії вчилася у Львівському університеті. Працювала вчителькою, співробітницею журналу «Жіноча доля» в Коломиї. Перші повісті вийшли за Польщі: «Метелики на шпильках», «Б’є восьма» (обидві 1936), «Повнолітні діти» (1939). З труднощами, але вжилася в радянську дійсність.
Серед повістей, оповідань цього часу – «Ті, з Ковальської» (1947), де дія відбувається у Станіславі, «Стежинами життя» (1949), «Нова Лукавиця» (1953), «Сестри Річинські» (1958–64). Ірина Вільде очолювала львівську письменницьку організацію в 1960-х рр. Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка (1965).
Принаймні шість літ на зламі 1930-х рр. у будинку також містилася невелика ремісничо-промислова бурса (12–18 вихованців), що надавала притулок учням професійних шкіл. Упродовж чотирьох років (1927–31) тут мешкав тодішній учень школи деревообробного промислу, майбутній визначний скульптор Крук Григорій Якович (1911, с. Братишів, тепер Тлумацького р-ну – 1988).
Вчився у Краківській академії мистецтв та Берлінській вищій школі образотворчих мистецтв. Працював і помер у Мюнхені (Німеччина). Серед його творів: «Портрет патріарха Йосифа Сліпого», «Портрет Папи Павла VI», «Монахиня» (1960), «Відпочинок» (1975) та ін. Скульптури представлені в музеях Парижа, Лондона, Ватикану.
У 1939–45 рр. в Станіславі працював і жив з сім’єю Франко Тарас Іванович (1889–1971) – син великого письменника, педагог і теж письменник, культурно-громадський діяч. На поч. 1940-х рр. (до 1944) він завідував «Селянською бурсою».
Після війни будинок займала до 1960-х рр. середня школа № 4, надалі – технічне училище № 2, яке готувало закрійників і швачок. Від 1995 він належить Прикарпатському національному університету ім. В. Стефаника, нині там міститься економічний факультет.
Михайло Головатий
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 286-289.
0 Коментарів - Написати коментар