У дворовій частині квартальної забудови, позаду будинку № 18, в історичному центрі міста. Чотирикласна школа ім. М. Шашкевича була створена за рішенням філії Українського педагогічного товариства та ініціативного комітету «Рідна школа» в 1910, оскільки окремих українських шкіл, крім гімназії, в місті перед тим не було.
Заняття тимчасово проводила у приміщенні українського товариства «Сокіл» (тепер вул. Грушевського, 18).
Протягом 1917–22 рр. школа мандрувала, займаючи кілька кімнат в українській гімназії на вул. Липовій (тепер Шевченка), 44, потім, за української влади – колишню польську школу ім. Чацького (тепер вул. Шевченка, 32), а з поверненням поляків – знову кімнати в українській гімназії.
У вересні 1922 школа повернулася до своєї домівки в «Соколі».
Українська громада вирішила допомогти школі отримати власне приміщення. Протягом року свідомі підприємці сплачували один відсоток від доходів на її користь.
В березні 1923 року на зборах «Соколу» вирішили подарувати навчальному закладу частину своєї ділянки у дворі, розмірами 30 х 28,6 м. У травні, за планами архітектора Станіслава Бернарда, почали будову. У 1924 році школа, яку розширили до семикласної, прийняла нових учнів. Це був невеличкий скромний двоповерховий будинок.
За Польщі тут вчилися не лише хлопці, але й дівчата. Директором тоді був Дмитро Макогон – «строгий і вимагаючий професор, який любив порядок». Його донька Дарія пізніше стане відомою письменницею Іриною Вільде, а син Борис, який теж тут навчався, вступить до лав дивізії СС «Галичина».
Цікаві спогади залишив колишній випускник Орест Городиський:
«У вересні 1924 року розпочав я науку в народній школі імені Маркіяна Шашкевича, яка містилась при вулиці 3-го Мая, в подвір’ї за будинком «Соколу». Школа ще не була як слід викінчена, і мені здається, що було всього п’ять кімнат до навчання. Додатково школа користала з одної кімнати в будинку «Сокола». Подвір’я мали ми велике, тож було досить місця на бігання. Іншою забавою, дуже популярною, була гра у «феники». Двоє грачів вдаряло своїми монетами до муру, і коли монета знайшлась на віддалі малого й великого пальця долоні до другої монети, той вигравав. Ця гра була переслідувана управою школи».
У 1925-му тут було 195 учнів, чотири вчителя і три вчительки, одна з яких – пані Марія – була директорська дружина. Через постійний брак приміщень у 1935 році, за проектом архітектора Євгена Нагірного, зліва добудували новий двоповерховий об’єм, внаслідок чого споруда набула Т-подібної форми.
Сьогодні у цих стінах розташований другий корпус загальноосвітньої школи №7.
Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 52-54.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
0 Коментарів - Написати коментар