Більшовики церкву ненавиділи. Ті церкви, яким пощастило уникнути підриву, зазвичай перепрофільовували.
У Станіславі совіти позакривали всі храми, крім двох – центральної катедри та церкви Йосипа Обручника за залізничним переїздом. Щоправда, обидва храми передали московському патріархату.
Доля решти храмів склалася по-різному. Євангелістську кірху підірвали, а перед тим використовували як дитячу спортивну школу. Церкву отців редемптористів перетворили на дитячу поліклініку, яку пізніше розібрали для будівництва пологового будинку. Два храми стали музеями: у колегіаті відкрився художній, а у вірменському костелі – музей релігії та атеїзму.
Єзуїтський костел на Грюнвальдській облюбував собі обласний архів, прогресивістська синагога стала клубом медінституту, а у костелі «Аве Марія», що на Гординського, влаштували спортзал.
Але те, що совіти планували зробити з польським костелом Христа Царя на Вовчинецькій, взагалі ні в які ворота не лізе. Після закриття у храмі розмістили склади одягу та книгосховище бібліотечного колектору.
А в березні 1964 облвиконком прийняв рішення №146, за яким колишня культова споруда передавалась Івано-Франківському філіалу Львівської політехніки (майбутньому інституту нафти і газу).
Планували капітально перебудувати споруду, обладнати там лекційний зал на 600 місць, кінозал на 1100 місць, спортзал і… великій плавальний басейн. Усе це потребувало величезних коштів, їх не виділили і задум лишився нереалізованим.
Якби справу довели до пуття, то у Франківську сьогодні могло бути два аквапарки.
0 Коментарів - Написати коментар