Нещодавно на вулиці Національної Гвардії почали розбирати старі австрійські кавалерійські казарми, де довший час розташовувалася колишня школа міліції. Перед тим на території колишнього спиртзаводу зруйнували віллу Ліберманів. А ще раніше знесли будинок власника Фабрики шкір Якуба Маргошеса під час забудови колишнього шкірзаводу.
На жаль, Івано-Франківськ безповоротно втрачає пам’ятки архітектурної спадщини, яка має давні європейські коріння. Старовинні будинки у місті зносять, перебудовують, але не реставрують. А на їхньому місці виростають новобудови, які здебільшого спотворюють архітектурний ансамбль…
Попри те, що ще у 1998 році в Івано-Франківську затвердили історико-архітектурний опорний план, як показує практика, пам’яток архітектури це не рятує. Цим документом, який визначає структуру забудови, окремі планувальні елементи та охоронні зони пам’яток, здебільшого нехтували. У 2019 році Івано-Франківськ отримав новий генплан і новий історико-архітектурний опорний план як його складову.
Кожна пам’ятка архітектури має охоронні зони. Це як територія самої пам’ятки, так і її охоронна зона та зона регулювання забудови. Реєстр пам’яток підпорядковується Міністерству культури, а знесення пам’яток архітектури взагалі злочин. Але цей реєстр у різні часи змінювався, пам’ятки з нього вилучалися.
Найперший список архітектурних пам’яток Івано-Франківська Рада Міністрів УРСР затвердила ще у 1963 році. У 1981 році його намагалися суттєво розширити, але марно. Ще на початку 2000-х у реєстрах були розбіжності. Згідно з одним, пам’яток налічувалося 592, згідно з іншим – 598. Також у них перебувало чимало пам’яток, яких уже нема, які не зберегли і на місці яких повиростали новобудови.
Питання, як забудовники отримували дозволи на знесення і як проєктанти могли проєктувати нове будівництво на території пам’ятки, здебільшого залишалися без відповіді. А першим прецедентом судового відчуження пам’ятки, котре так і залишилося «загадкою», як пригадує колишній начальник міського відділу культурної спадщини, архітектор-реставратор Ігор Панчишин, став будинок на вул. Василіянок, 15.
У 1982 році в Івано-Франківську створили відділення інституту «Укрзахідпроєктреставрація», яке проіснувало до кінця 90-х. Архітектор Зеновій Соколовський зі своєю командою намагалися внести до реєстру якомога більше пам’яток. Але в Києві сказали, що все місто не може бути пам’яткою. Співробітники інституту провели велику роботу з інвентаризації, обмірів та реставрації об’єктів не лише в Івано-Франківську. Зокрема, згодом це дало змогу відновити квартал площі Ринок за адресами вул. Галицька, 9–29.
А от іншим пам’яткам, зокрема, й на площі Ринок, так не пощастило, і зараз вони уже втрачені, а неповторне міське середовище і архітектурний ансамбль спотворені маловиразними новобудовами перебільшеної поверховості. Це і шестиповерхівка з примітивним декором, зведена на місці триповерхового будинку на пл. Ринок, 4, де була одна з перших міських аптек, яка відкрилась за Австрії у 1777 році і називалася «Під якорем». У 2001 році будинок знесли для будівництва торгового центру «Галерея Н», і втрачені сусідні пам’ятки на пл. Ринок, 5 та Ринок, 6 (вилучена з реєстру за судовим рішенням), які зараз відбудовують. А також п’ятиповерховий «Арс-Дім», поруч з Вірменською церквою, і «Легенда», яка з площі Міцкевича закриває вид на ратушу.
До речі, за словами І. Панчишина, креслення для реставрації будинку на пл. Ринок, 5 були готові ще в кінці 80-х. А відомий цей, побудований у 1870 році будинок тим, що 27 квітня 1904 року тут народився майбутній радник кількох американських президентів, голова Федеральної резервної системи США у 1970-78 рр. Артур Бернс, якого називають одним із найвпливовіших фінансистів світу. В сусідньому будинку №6 у листопаді 1884 року відкрилася «Руська читальня», засновником якої був Теофіл Окуневський. 7 грудня того ж року тут проходив установчий з’їзд «Товариства руських женщин» (після Першої світової війни – Союз Українок), організований українською письменницею і культурно-громадською діячкою Наталією Кобринською. Також тоді тут виступав Іван Франко. Поруч – будинок за адресою Шеремети, 2. Як згадує І. Панчишин, спочатку під проєктом ремонту даху там «тихенько» влаштували ще один поверх, який потім вже сміливо розбудували під повноцінний третій. А біля нього був павільйон «Меблі», на місці якого згодом з’явилася новобудова.
«Пам’ятки втрачені, зруйноване середовище в самому центрі міста», – констатував в одному з інтерв’ю І. Панчишин.
Загалом, за його словами, теперішній стан пам’яток в Івано-Франківську здебільшого плачевний. Фактично втрачена броварня, яка була пам’яткою промислової архітектури ХVІІІ століття. Варний цех пивзаводу розібрали і перебудували без його обов’язкового елементу – заводського комина, опорядивши невластивими сучасними елементами, що цілком спотворили його первісний образ. Також знищені археологічні залишки Станиславівської фортеці, каземати північного бастіону разом із підземеллями броварні.
Ще одна пам’ятка, якої вже нема, розташовувалася за адресою вул. Вірменська, 1. Будинок ще мав шанс на порятунок у середині 90-х. Тоді міськвиконком вніс його до титульного списку капітальних ремонтів. Але довгоочікуваний ремонт так і не розпочали, а згодом будинок офіційно визнали аварійним. Під виглядом ревалоризації на його місці теж з’явилася новобудова.
Не вберегли в Івано-Франківську і родинний будинок сім’ї Гриневичів на вул. Василіянок. Збудований на початку 19 століття, він привертав увагу своїми колонами та портиком. Це була дуже цікава міщанська споруда у стилі класицизму і, за словами І. Панчишина, будинки такого типу були характерними для Станиславова у період до так званої мармулядової пожежі 1868 року, коли згоріла більша частина міста. А тому зразки такої «допожежної» архітектури, по суті, є унікальним явищем. Зараз на місці цього будинку нова багатоповерхівка, «прикрашена» з боку вул. Богунської декором, який у спрощеному і спотвореному вигляді імітує оті колони з портиком колишньої садиби Гриневичів.
Нещодавно на території колишнього спиртзаводу, де зараз зводять новий житловий комплекс, знесли віллу Ліберманів. У 20-х роках минулого століття в цьому маєтку проживали родини власників «Фабрики спирту та пресованих дріжджів» Філіпа та Бенедикта Ліберманів. Вартість цієї вілли перевищувала вартість головного цеху заводу. Її неодноразово перебудовували, але не руйнували. Торік спиртзавод продали, а забудовники 100-річної вілли не пошкодували. Ще раніше, під час забудови території колишнього шкірзаводу, знесли будинок власника «Фабрики шкір» Якуба Маргошеса.
Спершу його використовували як резиденцію, поки Маргошеси не побудували собі кам’яницю на теперішній вулиці Шевченка, де зараз Будинок вчених. До 1975 року там було заводоуправління, а потім медичний стаціонар шкіроб’єднання. А недавно на вул. Національної Гвардії почали розбирати казарми австрійської кавалерії, побудовані у 1897 році. У різні часи тут дислокувалися драгунські і уланські полки, а з 1956 року розміщувалася школа міліції. Хоч ці останні об’єкти і не були внесені до реєстру, але, на жаль, наше місто продовжує втрачати пам’ятки архітектурної спадщини, яка має давнє європейське коріння.
«Треба берегти спадщину, автентику, бо вона неповторна, – наголошував одному інтернет-виданню І. Панчишин. – Можна зробити копію будь-чого, але вона не несе в собі цієї енергетики та спогадів. А дивишся на якусь історичну пам’ятку чи чуєш якусь легенду про місто, і вже цим переймаєшся, хоча і не маєш напряму до цього відношення».
«Сентиментів до старого у нас у місті нема. Кажуть, легше все знести і відбудувати нове, – констатував в одному з інтерв’ю нашій газеті теперішній головний спеціаліст відділу культурної спадщини Володимир Ідак. – Але це вже не буде пам’яткою».
Іван ГІРАК, ЗК
Фото І. Панчишина, групи «Ретро Франківськ» та з інших відкритих джерел.
На головному фото колишні казарми на вул. Національної гвардії.
0 Коментарів - Написати коментар