Серед тутешніх місце більше відоме як "Яма", адже щоб потрапити сюди з міських дворів, треба спуститися хиткими дерев'яними сходами на дно невеличкого яру, пише BBC Україна.
Саме тут проживає пані Наталя зі своєю чималою родиною: тут мешкають її четверо дітей, онуки, брат та навіть друзі її невістки. Загалом - 15 людей.
"Тварин в нас набагато більше ніж людей", - каже хазяйка і сміється. А далі на пальцях перераховує всіх, хто є у її великому господарстві: 100 птахів, 50 кроликів, три кози, вівця і, звичайно ж, неміряна кількість котів.
"У нас є все для життя. М'ясо і сир щодня. Ми повністю на самовиживанні: у нас вода своя з колодязя, опалення своє пічне на дровах, відходи всі утилізуємо, тому що в нас є компостні кучі", - розповідає 63-річна господиня.
Господарство годують відходами з сусідніх дитсадків, печі топлять дерев'яними віконними рамами, які звозять на подвір'я. Під ногами тут багато битого скла, яке, за словами господині, здають на вторсировину.
За день на фермі мають дев'ять літрів молока, з якого роблять сир, більше 30 яєць і свіже м'ясо качок або курей. Все їдять самі. Покупці на ферму приходять рідко, хіба що комусь з місцевих схочеться козячого молока. Сама хазяйка залюбки ним ласує і каже, що навіть троянди на її подвір'ї пахнуть молоком.
Наталя Юрченко стриже бур'ян на корм своїм кролям, збирає у кошик знесені яйця і розповідає про історію обійстя, яке з гордістю називає родовим гніздом.
Її дід поселився тут у 1947 році, у часи, коли до міста було ще далеко, а Позняки називали хутором. Йому виділили 30 соток землі, де він побудував дім і завів город.
Бабуся пані Наталі свого часу ходила пішки до Києва продавати молоко і городину. Продає рослини родина Юрченко і зараз. Вони вирощують 30 видів розсади, яка за словами пані Наталі, має попит на сусідньому ринку.
"Я намагаюся садити все те, що продається. В нас є і огірки, і помідори, дуже багато смородини, багато ожини, малина, полуниця", - каже жінка, пораючись по господарству.
Їй в усьому допомагає онука Єва: і кролів нагодувати, і курам "мішанку" зробити, і малину зібрати... Стиглі соковиті ягоди вони їдять просто з кущів, бо так - найсмачніше.
Зелені на фермі дійсно багато. Зверху вона виглядає як суцільна зелена пляма посеред Позняків. Тут внизу, у тіні дерев і високих квітів прохолодно. Хоча зверху, біля висоток, дуже спекотно. За словами пані Наталі, справжня забудова у цьому районі почалася у 1991-му році.
"Потім вони нас оточували-оточували і нарешті замкнули кільце", - пригадує вона зі сміхом.
"Нам у такому кільці - у цій ямі - зараз живеться дуже непогано", - каже жінка. Поруч чимало супермаркетів, шкіл та інших "благ цивілізації", якими родина залюбки користується, не виїжджаючи далеко зі своєї зеленої оази.
На землю, де розташована ферма, претендує багато забудовників. Родину пані Наталі неодноразово намагалися виселити через суд, розповідає хазяйка ферми, але вони всі налаштовані рішуче.
"Будемо триматися, тому що знаємо - нам є, що захищати", - каже жінка.
63 сотки - це вся площа обійстя, яка юридично є у користуванні родини. Але приватизували лише 10. Земля не приватна, тому що йде великий спротив приватизації, вважає Наталя Юрченко. Відносини з сусідами з 30-ти поверхових будинків господиня змальовує так - "намагаємось не лаятись".
Раніше конфліктів було багато - через сморід від свиней, яких тримали десятками, через кіз, які гризли троянди з навколишніх клумб, розмітали смітники і ходили випрошувати їжу до найближчого гастроному.
Зараз свиней немає, "непристойних кіз", як їх називає господиня, намагаються виховувати, тому конфліктів менше.
А ще вона вже майже не звертає уваги на висотки, що буквально звисають над її фермою.
"Ми до цього звикли. Не можна мати все і не мати якихось мінусів", - по-філософськи каже пані Наталя.
"Наш спосіб життя показує людям, що він же кращий, ніж ще одна 34-поверхівка, яка тут запланована. Вони ж бачать, що краще та ж зелень, і ті ж півні", - розповідає вона.
"Оце ж я і думаю: як можна це знищити? У мене одразу темно в очах", - каже господиня.
0 Коментарів - Написати коментар