Станіславів вчора і сьогодні: як виглядала вулиця Тарнавського 100 років тому. ФОТО

Франківці щодня прогулюються вулицями міста, але не всі задумуються, як виглядали наші вулиці, наприклад, 100 років тому. Усе це можна побачити та порівняти з тим, як виглядає це сьогодні.

Вулиця Тарнавського — вулиця в Івано-Франківську, що веде від вул. Василіянок у бік залізниці. Знаходиться на півночі центральної частини міста.

*Вулиця Тарнавського (колишнся – Словацького) на Плані міста Станіславова (1904 р.)*

Назви

Вулиця створена в 1890-х роках. Першу назву вулиця отримала 25 травня 1899 року на честь польського поета і драматурга, один із трьох національних поетів-пророків польської літератури поряд із Адамом Міцкевичем і Зиґмунтом Красінським Юліуша Словацького. В радянські часи була перейменована на честь поета Володимира Маяковського, а від 1993 р. вулиця носить теперішню назву на честь Генерала Мирона Тарнавського – військового діяча, полководця, генерала-четара УГА та її головного командира.

Архітектура

Інтенсивна забудова вулиці розпочалася в 1900 році. Це була виключно житлова забудова,— навіть магазинів тут не було. Населяли її заможні мешканці, виключно поляки та українці, попри багатонаціональний склад міста на той час. Парна сторона забудовувалася двоповерховими будівлями, непарна,— ліва дещо скромнішими одноповерховими.

Кам’яниця Адольфа Шуберта (№1)

Близько 1905 року на розі Словацького (Тарнавського) і Заболотівської (Василіянок) містянин Адольф Шуберт спорудив імпозантну кам’яницю. Її головною ознакою була висока двоярусна вежа, вкрита черепицею.

Архітектори зазначають, що споруда є «рідкісним зразком будівель садибного типу кінця ХІХ – початку ХХ століття, в оздобленні фасадів яких вдало застосовано дерево». Але цей «рідкісний зразок» у руках Шуберта не затримався.

Від 1909 року будинком володіє Анзельм Гальперн, а у 1911-му вже новий хазяїн – Леон Наґельберґ. Останньому вдалося вибити державну субвенцію у 6000 корон на ремонт кам’яниці після руйнувань Першої світової.

Житловий будинок Давида Рубіна (№4)

Житловий будинок споруджений торговцем Давидом Рубіном в архітектурному стилі сецесії. Над вхідними дверима знаходиться його фамільний герб із двома великими літерами «ДР». Фасад кам’яниці прикрашають ліпні змії (у євреїв символ мудрості). Наприкінці першого десятиліття XXI ст. новий власник будинку встановив у під’їзді ковані двері, також, із зображенням змії.

До слова, серед франківських краєзнавців й досі не вщухають суперечки про те, що мають символізувати кам’яні потвори. Одні кажуть, що Рубін торгував вином, і в такий спосіб увіковічнив «зеленого змія», одночасно зробивши собі рекламу. Інші схиляються до того, що у євреїв змія є символом мудрості. Особисто мені найбільше подобається версія, що Давиду Рубіну просто дуже не пощастило з дружиною та тещею.

Будинок родини Девоссерів (№34)

Належав українській патріотичній родині Девоссерів (Михайло Девоссер – сотник УСС та УГА, інженер-агроном, педагог, громадський діяч української діаспори). Тут 30 листопада 1968 р. владика Іван Слезюк хіротонізував на єпископа о. Софрона.

Окрім того, пам’ятками архітектури місцевого значення є такі будинки:

№2        Житловий будинок (мур. 1910-і рр.)
№3        Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№5        Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№7        Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№11      Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№12      Житловий будинок (мур., 1903 р.) – колишня залізнична лікарня

№13      Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№15      Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№16      Житловий будинок (мур., 1908 р.) – дитячий садок «Колобок»

№18      Житловий будинок (мур. 1910-і рр.)
№19      Житловий будинок (мур., по.20 ст.)
№20      Житловий будинок (мур., 1906 р.)
№21      Житловий будинок (мур., 1904 р.)
№22      Житловий будинок (мур. 1900-і рр.) – Музей визвольних змагань