Геопатогенні зони - це ділянки на поверхні Землі, в житлових та громадських приміщеннях, довготривале знаходження в яких приводить до розладу здоров'я людей і тяжких захворювань. З точки зору екології - геопатогенна зона являє собою локальну аномалію.
Олег Адаменко — український науковець, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу, доктор геолого-мінералогічних наук, академік Академії екологічних наук України. Внесений до списку тисячі найвидатніших науковців світу Американського біографічного інституту. Віце-президент підкомісії з археології палеоліту Міжнародного союзу з вивчення четвертинного періоду. Саме з цією видатною людиною «Версії» говорили про екологію, будівництво й трішки про політику.
Забудемо на хвильку, що ви академік і згадаємо юнака Олега Адаменка. Що підштовхнуло вас до вибору професії?
- Я народився на Чернігівщині, на березі Десни, село Воловиця (тридцять кілометрів Батурин – гетьманська столиця). Що мене потягло на геологію? Перший такий поштовх дала книжка академіка Ферсмана «Занимательная минералогия». Від нашого села до залізниці було сім кілометрів. Коли мені було шість років ми з хлопцями пішли перший раз дивитися на поїзд. І там, між шпалами, я побачив щебінку граніту. Я там зібрав свою першу колекцію і саме тоді мені захотілося піти в геологію. Насправді, Чернігівщина – це суцільні піски. Я, дитиною, бігав босоніж ні разу не натикаючись на гостре каміння. А тут – залізниця, камінці… На цьому контрасті потягло мене далі. Після сьомого класу я захотів піти вчитися в київський геологорозвідувальний технікум. Але розумні люди порадили мені закінчити десять класів і потім поступати в університет. В результаті, після закінчення школи, я поступив в Ленінградський гірничий інститут. В мене були видатні викладачі. Варто згадати академіка Обручєва, того, що написав романи «Земля Саннікова» та «Плутонія». Він читав нам лекції на п’ятому курсі, коли йому було 96-ть років. Практика була в нас – Кольський півострів, Псковська область село Михайлівське (Пушкінські місця), потім Урал, потім Крим, Центральний Казахстан, Тянь-Шань. Словом, доки я навчався в інституті, я побував практично у всіх куточках колишнього Радянського союзу.
А як з геолога ви стали екологом?
- Я працював під керівництвом академіка Олександра Яншина в Новосибірському академмістечку. По розподілу я попав в Сталінськ – нині Новокузнєцк (Кузбас), але мені весь час хотілося займатися наукою. Я був молодшим геологом, потім старшим геологом, потім начальником партії. А поряд завжди були науковці. І я біля них весь час крутився. І, зрештою, Яншин долучив мене до наукової роботи. Я став одним з співавторів п’ятнадцятитомної праці «Історія розвитку рельєфу Сибіру та Далекого Сходу». Я був заступником головного редактора та виконавцем чотирьох томів з п’ятнадцяти. В 1974 році я переїхав в Івано-Франківськ, а через чотири роки (в 1978) мене висунули на державну премію за цю працю. Так я став лауреатом Державної премії СРСР.
Що ж до екології, то, працюючи з такими великими ландшафтами, ми почали думати про те, що все це потрібно зберегти. Тому, переїхавши на Прикарпаття, я вже почав працювати в цьому напрямку, враховуючи нафто- та газодобувні родовища в нашому регіоні.
Згодом в цьому напрямку я працював в Молдові (тоді Академія наук Молдавської РСР), де захотіли організувати лабораторію палеогеографії та природних ландшафтів і запросили мене. Я був завідувачем цієї лабораторії й мені доручили займатися республіканською програмою охорони навколишнього середовища. Потім я займався меліорацією, працюючи з майбутнім президентом Молдови Снєгуром, який тоді був міністром сільського господарства. Тобто, вже екологом, я став там. В 1989 році я повернувся до Івано-Франківська й організував Карпатський інженерно-екологічний центр. Згодом організували в університеті нафти та газу спеціальність – екологія.
От про екологію й поговоримо. Зараз в нас кричуща проблема – вирубування лісів. Як це впливає на екологію?
- Карпати були покриті так званими пралісами – буково-ялицевими. Починаючи з повоєнних років розпочалася масова вирубка – на Донбас було потрібно відправляти кріпильні матеріали для шахт. Буково-ялицеві ліси вирубували й засаджували все смерекою, яка швидко росте. В результаті, на Закарпатському схилі Карпат праліси збереглися лише в межах Карпатського біосферного заповідника – невеличкими плямами. Решта ж території (особливо наш схил) все вирубано, знищено і навряд чи підлягає відновленню. Тут ростуть зараз смерекові ліси, але це не властиво Карпатам. Як наслідок, вітровали призводять до того, що повалені смереки гниють, заводяться шкідники, що аж ніяк не сприяє екології.
Зрештою, засадження не випереджує вирубку. Особливо, якщо врахувати, що дереву потрібно мінімум 50-ть років, щоб воно досягло репродуктивного віку. Тому баланс явно не на користь екології.
Це одне. А друге – дерева відіграють водозахисну функцію. Паводки, повені – це все наслідки вирубування лісів. Якщо схил покритий лісом, то краплі води потрібен тиждень, щоб дійти до ріки. Якщо ж дерев немає, то ця крапля доходить до ріки за день.
Крім вирубування лісів є ще така проблема, як добування гравію. Як це впливає на екологію?
- Піщано-гравійні суміші, які потрібні для будівництва, зараз добувають з русел рік. Це порушує гідрологічний режим, екологію і т.п. Знижується рівень ґрунтових вод, в криницях пропадає вода… Насправді, народне господарство не можна залишити без цього видобутку, але для цього є річкові тераси. Це ті рівні, які можуть підніматися над руслом ріки навіть на десять метрів. Всі ці тераси однакові – знизу піщано-гравійні суміші, зверху, на декілька метрів, суглинки. Саме там і потрібно добувати гравій. Є підраховані запаси, затверджені офіційно, існують розрахунки добування. Для цього потрібно зняти суглинок і черпати гравій. Отоді все буде добре – і для бізнесменів, і для природи.
А як відбувається насправді?
- Насправді відбувається браконьєрство. Гравій черпають з русел річок, що призводить, з одного боку, до їх обміління, а з іншого – до непрогнозованих паводків, які зносять мости.
Чому паводки зносять мости?
- Тому, що мости висять на опорах, а не опираються на них. Вся проблема в тому, що ці опори не доходять до корінних порід. Під руслом річки 10-15 метрів гравійно-піщаних відкладів, і аж потім корінні породи. Тобто потрібно будувати опори мосту так, щоб вони діставали корінних порід. Щоб опора дійсно була опорою. Або будувати арочні мости, як це заведено в Європі.
Зараз збираються будувати новий міст в Пасічну. До вас хтось з цього приводу звертався за консультацією?
- Ні, не зверталися. У нас є доцент Квятковський, який займався питаннями мостобудування в Чернівецькій області. Але, на жаль, франківська влада, таких консультацій не потребує.
А взагалі, міська чи обласна влада бодай колись з екологами співпрацювала?
- Коли головою обласної ради був Ігор Олійник, головою ОДА був Микола Палійчук, а головою міста був Зіновій Шкутяк, тоді влада цікавилася екологію. Нас запрошували, влаштовували круглі столи, ми розробляли до відповідних проектів документацію. Ми тоді створили екологічну карту області, екологічну карту міста…
Щодо екологічної карти міста. Це правда, що зараз багато будинків будуються там, де не те що будувати – жити не бажано?
- Є, так звані, геопатогенні зони, де з глибин землі йде через розломи негативне випромінювання, котре дуже шкідливе для людського організму. Вчені, котрі досліджують це явище рекомендують людям, які живуть в таких будинках, бодай раз в рік, на місяць покидати помешкання, щоб відновити організм. Ми створили карту Івано-Франківська, де показані будинки й цілі квартали, котрі знаходяться в цих геопатогенних зонах. При корегуванні генплану міста варто використовувати ці карти, так як це роблять в цивілізованому світі. Крім того в нас є розроблені карти забруднення атмосферного повітря міста Івано-Франківська, забруднення рослинності, забруднення землі, забруднення поверхневих вод, забруднення ґрунтових вод і т.д. Всі ці карти потрібно використовувати при плануванні міста. Але цього ніхто не робить. Якщо людина живе в несприятливих умовах, вона й за квартиру повинна менше платити.
Чи є бажання у нашої місцевої влади приділяти увагу екології?
- Судячи з публікацій, які я читав, то такого бажання не спостерігається. Взяти колишню заступницю голови обласної ради Ольгу Галабалу, котру звільнили за те, що вона знайшла неправильний розподіл екологічних коштів. В нас в області цих коштів дуже багато. Тому що є Бурштинська ТЕЦ, яка за свої викиди платить багато мільйонів. Ці гроші йдуть в екологічний фонд, як Галицького району, так і області в цілому. Івано-Франківська область за рахунок цих коштів могла б здійснювати чимало екологічних заходів.
А ви можете якось пояснити байдужість української влади (від президента до голови сільради) стосовно питань екології?
- Якщо брати світовий рівень, то в 80-х роках минулого століття видатні особистості, котрі об’єдналися в «Римський клуб» видали документ, який називався «Межі росту», в якому йшлося про те, наскільки може зростати господарство на Землі, щоб не зашкодити екології. Згодом, прем’єр міністр Норвегії Харлем Брунтланн очолила комісію ООН з навколишнього середовища. Періодично проводились зустрічі з цього приводу. Ріо-Де-Жанейро, Йоганесбург, Київ. Виглядає так, що на найвищому рівні проблеми розуміють. Спускаючись нижче – до рівня Тоні Блера, Ангели Меркель, Альберта Гора – тут ми теж бачимо розуміння проблеми. Але на рівні міністрів екології України (яких за весь час незалежності помінялося близько двадцяти) такого розуміння немає.
Чим це пояснити?
- Тим, що в нас міністри призначаються за політичними квотами, а не як фахівці. Тому, на виході, внаслідок непрофесійності тих, хто обіймає міністерські посади, ми й отримуємо те що маємо.
А якщо перейти на рівень області й міста?
- Є екологічна комісія, є Управління екології та природних ресурсів, є екологічна інспекція, є відповідне законодавство – все це повинно працювати. Наші ж претензії до них в тому, що вони не використовують розробки науковців. Немає порозуміння ні на обласному, ні на міському рівні. Депутат Верховної ради Олександр Шевченко створив фонд “Новий Івано-Франківськ” одним з напрямків роботи якого є екологія. Так ніхто з цього фонду з науковцями навіть не зв’язувався. Що вони там роблять з екологією незрозуміло.
Однією з проблем Івано-Франківська є проблема міського озера. До вас хоча б раз зверталися з цього приводу?
- Років 15-20 назад, коли озеро в останнє спускали, до нас звернулися, щоб ми провели екологічну експертизу. Ми вивчили ті десять метрів тонкошаруватих намулів та виявили в багатьох шарах присутність важких металів у великих кількостях. Ми дали рекомендації, дно озера вичистили. А зараз, я вже не знаю що й казати. Повністю знищена система відстійників. Їх засипали сміттям, обнесли парканами й планують там щось будувати. Цього не можна було робити. Потрібно було залишити систему невеличких ставків. Хто давав на це дозвіл – незрозуміло. Адже при будь-якому будівництві є такі документи – ДБМ (державні будівельні норми) та ОВНС (оцінка впливів на навколишнє середовище). Ми маємо ліцензію на виготовлення таких документів, але міська рада до нас не звертається.
А що ви скажете про будівництво міні-ГЕС на карпатських річках?
- Є такий Миронюк з Волинської області, який затіяв ці будівництва. Він, до речі, звертався до нас. Кафедра робила йому ОВНС-и. Ми були проти будівництва в Дземброні. Наразі, там роботи призупинені. В Австрії, до слова, будують малі ГЕС, але там ОВНС для кожної ГЕС роблять років 20-ть, щоб вирахувати всі негативні впливи.
Як переломити свідомість влади, щоб вони нарешті зрозуміли важливість екології?
- Повинно бути екологічне виховання з дитячого садочка. Потрібно виховувати від дитини до президента, яким ця дитина потенційно стане. Через півстоліття в Верховній раді буде сто депутатів, адміністрація президента й кабмін – це буде одне й те ж, міністри будуть фахівцями, а не політиками. Коли все так буде, то, відповідно, покращиться й навколишнє середовище.
0 Коментарів - Написати коментар