Яка доля чекає на палац Потоцьких після грандіозного Porto Franko?

Частина мешканців обурюється проведенням фестивалю. То їм звуки від музики надто голосні, то дороги перекриті, то молодь надто відривається (хоча, слід зазначити, що відривалась не лише молодь). Певним чином, тих, хто проти, можна зрозуміти, чи, принаймні, знайти пояснення такій їхній позиції. Так, вони звикли жити в своїй затиштій, облаштованій домашній норі, у них все чітко налаглжено – дім, робота, робота, дім. Іноді (в неділю) вони виходять пройтися в місцевий парк В парку їх, зазвичай, дратує каркання ворон. Вони складають петиції з закликом знищити птахів, бо ті заважать. А тут фестиваль. Гучний, феєричний, яскравий, несподіваний, часом провокативний. Та це ж така пожива для обурення соцмережах, такий привід для чергової петиції з вимогою заборонити, винести за межі міста, бо в норі чути, як місто фестивалить.

І тут ми знову повертаємося до палацу Потоцьких. Територія комплексу була вибрана як основна мистецька локація мистецького фестивалю не дарма. Адже вже не перший рік триває боротьба за повернення Палацу Потоцьких у власність міста і прилаштування його саме до проведення мистецьких акцій. Наразі створено благодійний фонд “Комплекс палацу Станіслава Потоцького з брамами“, в якому головує художній керівник драмтеатру (він же генеральний директор Porto Franko) Ростислав Держипільський.

За словами заступника голови благодійного фонду (виконавчого директора Porto Franko) Володимира Гайдара, програма мінімум – взяти хоча б один корпус в довготривалу оренду у власника, яким наразі залишається Олег Бахматюк.

«Звичайно, хотілося б взяти в довготривалу оренду фондом (якщо вже не виходить повернути у власність міста) весь комплекс, але ми готові обмежитися навіть колишнім хірургічним корпусом, який зберігся найкраще. Отримавши будівлю в довготривалу оренду, можна було б вкласти кошти й запустити роботу таким чином, щоб шляху назад вже не було, лише вперед», – говорить Володимир Гайдар.

Зазначимо, що в колишньому хірургічному корпусі в рамках фестивалю Porto Franko проходила візуальна частина фестивалю Порт’all. Корпус дійсно зберігся найкраще – там немає просідання фундаметну, немає тріщин в стінах, чого не скажеш про інші будівлі на території.

Якщо ж говорити про територію Палацу, то дуже багатьох відвідувачів вражало саме те, що така здоровенна територія в серці Івано-Франківська залишається більшу частину часу закритою для мешканців та гостей міста.

Що ж до фестивалю Porto Franko (з усіма його плюсами й мінусами), то до всіх недоброзичливців має дійти одна проста думка – фестиваль це додатковий шанс для розвитку міста. Свого часу такий шанс Івано-Франківську давала “Impreza”,  але шанс було змарновано й місто знову зручно вмостилося в обивательському тепленькому намулі місцевого болота. Porto Franko дає шанс вибратись на берег. Не дарма відомий франківський письменник Юрій Андрухович підводячи підсумки мистецького фестивалю Porto Franko зазначив: «Нам не можна втрачати Porto Franko так, як ми тоді втратили “Імпрезу”. Адже всередині 90-х років все повернулося в абсолютний нуль. І сучасного мистецтва у місті не стало».

Тому не варто зважати на тих, кому зручно в болоті. Вони були, є і, на жаль, будуть. Потрібно просто рухатись вперед.