«Хрущовки», як спроба вирішення квартирного питання в СРСР

У 1985 році, всього лише близько тридцяти п’яти років тому, було припинено будівництво 4-х, 5-ти поверхових панельних, іноді цегельних будинків, які прозвали в народі «хрущовками». Будівництво цих будинків почалося в часи правління Н. С. Хрущова з постанови, прийнятої Радою Міністрів СРСР «ПРО розвиток житлового будівництва в СРСР».

Передумови до будівництва

У перші десятиліття радянської влади нові будинки практично не будувалися, міста були перенаселені, приріст населення був непропорційний зростання нового житла. Внаслідок масової втечі селян у міста і набору по ліміту почався швидке зростання міського населення, який більш ніж 30 років обганяв приріст нового житла: в 1956 році в містах проживало 48,4%. За переписом 1939 року міське населення досягло 56,1 млн. чоловік, а до квітня 1956 року дійшло до 87 млн. чоловік. Число жителів Москви підскочило з 2 до 3,6 млн., у Ленінграді воно виросло майже також різко. У результаті з року в рік середня фактична норму житлової площі на одну людину скорочувалася. У Москві в 1930 році середня норма житлоплощі становила 5,5 кв.м., а в 1940 році знизилася майже до 4-х. Квартирне питання вирішувалося шляхом переселення і ущільнення людей в конфіскованих квартирах, спорудження житла «полегшеного типу» тобто бараків або землянок. Поширення комунальних квартир вирішували питання економії: один санвузол, плита, водопровідний кран на десять — п’ятнадцять сімей.

Упорядковані квартири зі всіма зручностями отримували фахівці, номенклатурні працівники. Подібне житло будувалося на місці старих будинків, жителів яких, якщо їм не вдавалося отримати кімнату в нових будинках, переселяли за межі міста в бараки.

       

 

У таких бараках і живуть люди

Як правило, таке житло будувалося як тимчасове. Хоча збереглося безліч бараків, будинків без елементарних зручностей, у яких проживають і донині.

Капітальних будинків будувалося занадто мало в силу їх дорожнечу, а будівництво бараків було обмежено постановою РНК (Рада народних комісарів СРСР) в 1934 році «Про поліпшення житлового будівництва», що призвело до зменшення загальних обсягів будівництва. До того ж війною було зруйновано близько 70 млн. кв.м житла. Таким чином, назріло житлова криза, який необхідно було вирішувати. Гостро постало питання дешевого і доступного житла для радянських людей. У цьому сенсі будівництво п’ятиповерхівок стало виходом зі сформованої ситуації.

Початок «хрущовок»

За вирішення квартирного питання і взявся Н. Зі своїх поїздок за кордон він привіз ідею будівництва дешевого соціального житла. Американці ще в 18 столітті почали будівництво каркасних будинків для переселенців. Такі будинки були легкі та швидкі в збірці. В Європі стали практикувати будівництво збірних будинків в кінці XIX-початку XX століть. У 1925 році в Німеччині воно отримало більш широке поширення, коли була розроблена система будівництва будинків зі збірних елементів-платтенбау.

Хрущов об’єднує ідею німецького платтенбау з американським конвеєрним будівництвом. Розроблені радянськими архітекторами панельні п’ятиповерхівки здешевлювали будівництво нового житла на 30% за рахунок відмови від архітектурних надлишок.

       

 

Передмістя Гетеборга

Саме після Першої світової війни з’явилися ідеї архітектурного мінімалізму, функціональності. У 1924 році за проектом Корбюзье під Бордо був зведений містечко, що складається з двох — триповерхових будинків. Це був перший досвід панельного будівництва. Після Другої світової війни в Європі стали зводити цілі житлові комплекси з одноманітних типових будинків.

За вказівкою Хрущова у Франції придбали механізовану лінію з виробництва панелей; вивчили американський досвід типового будівництва. Виявилося, що вдома можна монтувати з блоків, привезених прямо з заводу, в рекордно короткі терміни, паралельно виробляючи та оздоблювальні роботи. Через деякий час навколо підмосковній села Черемушки з готових блоків були зведені перші п’ятиповерхівки. Потім досвід черемушкинского будівництва стрімко поширився по всій країні. Не дивно, що радянський громадянин, приїжджаючи в будь-яке місто рідної країни, і навіть в зарубіжні країни (у кого, звичайно, була така можливість), відчував себе як вдома (див. фото нижче)

       

 

Типові «хрущовки» в СРСР

Будівництво «хрущовок» тривало з 1956 по 1985 рр. Хоча в Ленінграді воно було закінчено в 1970-х роках — перейшли на будівництво будинків «-кораблів». За період з 1959 по 1985 рр. в країні було побудовано більше 290 млн. кв.м., що становить приблизно 10% нинішнього житлового фонду.

Приблизно в цей же час з’являється така одиниця міської структури, як мікрорайон. Це сукупність житлових будинків, поліклініки, шкіл, дитячих садків, що перебувають у пішій доступності. Ця ідея стала цілком продуктивної і залишається актуальною і в наші дні будівництва житлових комплексів.

При зведенні будинків і мікрорайонів повинні були дотримуватися певні гігієнічні норми: не менше 9 кв.м. на людину, близькість (200-400 м) шкіл, садочків, об’єктів соціального і побутового обслуговування, освітленість квартир за рахунок дотримання гранично допустимого відстані між будинками.

«Хрущовки» з їх достоїнствами і недоліками

У свій час будівництво нових панельних будинків вважалося проривом, оскільки змогло забезпечити житлом безліч сімей, розселити комунальні квартири і бараки. Незважаючи на те, що ці будинки не люблять за сірість і некрасивость, вони спровокували стрибок у розвитку промисловості. Будувалися заводи і комбінати з виробництва панелей і перекриттів. Мікрорайони росли як гриби після дощу, завдяки технології будівництва. Конструкції везли прямо з заводу, на будмайданчику монтували і обробляли. Будинки збиралися подібно етажерці, бригади працювали в три зміни, продуктивність праці підвищувалася. Типова п’ятиповерхівка вмонтовувалася за 12 днів, оздоблення займала 30 днів Будівництво будинку тривало ні багато, ні мало - близько 50 днів.

«Культурна столиця» завжди намагалася йти своїм шляхом, і вже через кілька місяців, у травні 1955 року, в Невському районі Ленінграда, на вулиці Полярників, № 10 з’являється свій безкаркасний 30 квартирний панельний будинок (автори проекту — архітектор Олександр Васильєв і інженер Зиновій Каплунів). Збірка будівлі зайняла 79 днів, з урахуванням оздоблювальних робіт — 102 дні. Планування квартир цього будинку не схожі на всім відомі «хрущовки» — вони швидше нагадують «сталінські» вдома. Більшість просторих кімнат ізольовано; величезні вікна — по два в кожній, дуже високі стелі (3,5 м), велика навіть за сьогоднішніми мірками кухня (12-14 кв.м), туалет і ванна розділені, і навіть вхідні двері в кожну квартиру зроблені з дуба. Технологія була відпрацьована і готова до масового будівництва, але Хрущов вирішив проект занадто дорогим. Ленінградське ж начальство у свій час визнало експеримент вдалим, і в Невському районі вже повним ходом йшла зведення перших у СРСР великопанельних кварталів типової забудови.

Проектувалися різні серії хрущовок, які мали багато в чому схожі риси, лише незначно відрізняючись.

Загальні характеристики закладені в 1957 році. За прийнятими нормативами у квартирі обов’язково повинна бути комора або вбудований шафа (досить місткий), спальня (6 кв.м. на одну людину, 8 кв.м. на двох), загальна кімната (не менше 14 кв.м.), яка могла бути прохідний і вести, у тому числі на кухню.

Житлова площа однокімнатної квартири повинна була становити 16 кв.м., двокімнатної — 22 кв.м., трикімнатної — 30 кв.м., чотирикімнатній — 40 кв.м.

Для того, щоб здешевити будівництво, було вирішено «урізати» все, що можна було. Будинки будувалися в п’ять поверхів, що дозволяло зменшити товщину несучих стін. Відмовилися від ліфта, людина може цілком піднятися на п’ятий поверх без шкоди для здоров’я; прибрали горище і сміттєпровід, звузили сходові прольоти, зменшили висоту стель. У народі жартували, що Хрущов поєднав туалет з ванною, але не встиг з’єднати стеля з підлогою. У деяких проектах були відсутні балкони. Кухні проектувалися мініатюрні від 5 до 7 кв.м., мешканцям доводилося обідати по черзі — такі квартири заселялися з розрахунку «кількість осіб в родині мінус один»; невеликі передпокої, туалет, поєднаний з ванною (часто ванну ставили сидячу), прохідні кімнати. Існує думка, що такі кімнати створювалися з метою не допустити заселення декількох сімей і відтворення нових комуналок.

Досить незвичайним було спорудження на кухні, так званих шаф-холодильників для зберігання продуктів в зимову пору року. Стіна у такої шафи зовні була товщиною в полкирпича, і взимку часто біля нього утворювався іній (див. фото нижче).

Матеріал (керамзитобетон, газобетон), що використовується при будівництві, не міг забезпечити ні гарною звукоізоляції, ні достатнього тепла у квартирах. Крім того, в будматеріали, з яких збиралися будинку серії ГІ, відмічено значне зміст азбесту, небезпечного для здоров’я людини. Перегородки в кімнатах настільки тонкі, що не можна було повісити важких книжкових полиць або кухонних шаф.

Тіснота квартир — «хрущовок» з лишком компенсувалася досить просторими дворами, часто густо засаджені зеленню.

Для радянської людини, втомленого від тісноти бараків і колиб, ці метри ставали щастям і можливістю влаштовувати особисте життя без сторонніх очей.

За роки керівництва Микити Хрущова в СРСР було збудовано понад 13 тисяч житлових будинків, і майже всі — п’ятиповерхівки; новосілля в «хрущовках» відзначило близько 54 млн. наших співвітчизників. Сьогодні в них знаходиться 5,8 мільйона квартир. В Ленінграді «хрущовське десятиліття» було побудовано близько 10 млн. кв.м. житла. У Петербурзі близько 2400 будинків «старої панелі, як зазвичай називають п’ятиповерхівки ранніх серій ріелтори. У цих будинках сьогодні мешкає понад 600 тисяч петербуржців.

Майбутнє «хрущовок». Реновація

Ще Хрущова стала хвилювати доля споруджуваних будинків. Житло хоч і споруджувалися в мінімальні терміни, але все це робилося в стаханівської поспіху, що досить сильно шкодило якості, так і перевитрата коштів міського бюджету становив 20%.

Хрущов пропонував надбудувати будинки чотирма — п’ятьма поверхами, монтувати ліфт.

Спочатку «хрущовки» будувалися з розрахунку терміну служби 25 років, як тимчасове житло, яке буде поступово замінюватися на більш зручне і комфортне. Але, як кажуть, немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Справжні дослідження говорять, що при відповідному капітального ремонту та експлуатації такі будинки можуть прослужити ще сто років.

Поступово вимоги до якості проектування підвищувалися. На зміну першим хрущевским серій прийшли в кінці 1960-х рр. нові серії дев ’ ятиповерхівок. Під час другого періоду індустріального домобудівництва (II половина 60-х — I половина 70-х рр.) галузь перейшла на нові норми: підвищилася кількість поверхів житлової забудови, покращилася комфортабельність квартир, розробили типові проекти великопанельних будинків висотою 9, 12 і 16 поверхів. Вони відрізнялися більш зручними планувальними рішеннями, висотою поверху до 2,8 м, новими інженерно-технічними системами життєзабезпечення.

Але, на жаль, основа залишалася та ж сама — панелі пропускали велика кількість тепла, оскільки були одношаровими. Досить примітивна планування квартир і місць загального користування. Ви потрапляли з вулиці прямо на сходову клітку, вестибюля не було. Дах давала безліч протечек і промерзаний. Сьогодні всі ці 9 і 12-поверхові будинки підлягають капітальному ремонту.

Але на сьогоднішній день «хрущовки» сильно застаріли і морально і фізично, часто стаючи просто небезпечними для жильців. Зношення цих будівель вимагає їх реконструкції. Для вирішення цієї проблеми проводять розселення і знос будинків, на місці яких будуть будувати нові.

В Європі, де в післявоєнний час у зв’язку з бурхливим зростанням чисельності населення в містах йшло інтенсивне будівництво будинків масових серій. У Франції і Німеччині реновацію почали більше 30 років тому. На сучасному етапі в Західній Європі найбільш поширене малоповерхове панельне будівництво. Частка панельних будинків у житловому фонді Великобританії, Фінляндії, США становить близько 20-40%. Їхня популярність пояснюється насамперед економічністю, а крім того низьким обсягом відходів, що забруднюють навколишнє середовище. Тому над концепціями розвитку територій працювали видатні архітектурні бюро з Швеції, Франції, Великобританії. Адже мова йде виключно про комплексний розвиток територій і потрібно врахувати всі нюанси: від заміни всіх інженерних комунікацій — до створення в кварталах гармонійною і зручною середовища проживання для сотень тисяч городян.

       

 

Німеччина. Санированная п ’ ятиповерхівка, прототип наших «хрущовок»

У Німеччині, наприклад, панельні будинки розбирають, панелі дроблять і використовують для будівництва доріг. При ущільненої забудови два з п’яти будинків зносять, а територію упорядковують.

Як варіант, існує можливість санації старого житла: утеплення будівельі, встановлення сучасних стояків, склопакетів. Але за підрахунками фахівців санація старої «хрущовки» обходиться дорожче будівництва нового житла. Тому цей варіант не підходить для масової реновації.

Більш економічно обгрунтованим може бути реновація "віяловим" способом: будується нове житло, зі старих будинків жителі переселяються в нове, старе житло зноситься, а на його місці будується нове. 

«Хрущовки» колись допомогли тисячам сімей вийти з комуналок і бараків.

Вони є досить дешевим житлом і доступним, служать, як би стартовим майданчиком для багатьох сімей, а також приїжджих, для подальшого придбання більш комфортного і зручного житла. На думку деяких фахівців проекти реновації дадуть нове житло майже бізнес класу, метраж буде більше, але і ціна буда вища. 

Уляна Громова, rmnt.ru