Станиславів, який ми втратили: готель Камінського. ФОТО


З давніх-давен місто Станіславів (нині – Івано-Франківськ) було відоме своєю неповторною архітектурою. Втім, далеко не усі історичні пам’ятки архітектури дійшли до наших днів. Не сприяли цьому й постійні пожежі, війни та загарбники міста із понад 350-річною історією.

 

У рубриці «Станіславів, який ми втратили», краєзнавець, дослідник та засновник групи «Ретро Франківськ» Ігор Менів пропонує пригадати про відомі франківські кам’яниці-привиди, оповідаючи про їх особливості та унікальність, пише Ратуша.

 


Під №10 та 10-а на вулиці Незалежності на рубежі XX – XXI ст. були збудовані нові будівлі, в яких тепер розташовані “Укрексімбанк”, кафе “Кімбо”, “Пінта Паб”, театр ляльок ім.М.Підгірянки та інші установи (архітектор В.Зубченко, м.Київ). Постмодернові форми та техногенний дизайн характерні ознаки цих будівель.

 

Колись на цьому місці стояв невеликий дерев’яний костел святого Юзефа, зведений у 1732-му. Довкола нього був католицький цвинтар, де ховали мешканців Тисменицького передмістя. . Пізніше ділянку викупив поштмейстер Ян Кнорек.

 

 

Під час пожежі 1868 року на цій території все вигоріло. Тільки в 1874 році, за ініціативою бургомістра Станиславова І.Камінського, була зведена електична триповерхова будівля, відома як готель “Камінського”.

 

 

Пізніше будинок у нього викупив Кредитний банк із Львова. В 1880-тих роках тут розміщувалось Станиславівське староство, згодом Крайова школа дерев’яного промислу (1891 – 1903 рр.).

 

1909 року в будівлі був відкритий перший у місті кінотеатр “Уранія” який проіснував до 60-х років.

 

 

У 1914-1921 рр. будинок зазнав значної реконструкції (арх. К. Штерн) і набув модернових рис. У часи польського панування він був значним торговим осередком, до якого входили радіокрамниця «Артес», солідна годинникарська фірма К. Регера та «Будинок машин» I. Івлієва, де можна було купити авта різних зарубіжних фірм.

 

 

За радянських часів був Будинок народної творчості, а з 1984 року театр ляльок ім. М.Підгірянки. На першому поверсі частину приміщень займало фотоательє “Промінь”, книгарня «Військова книга».

 

 

Через неналежну багаторічну експлуатацію будинок став аварійним (стався обвал фрагмента стіни і під уламками загинула молода жінка, працівниця фотоательє). Усіх мешканців та установи негайно відселили. 26 лютого 1993 року будинок був розібраний.

 

 

Сім років стометрівку «прикрашав» зелений паркан, за яким встиг вирости невеличкий ліс. В Україні лютувала економічна криза.

 

 

 

Нарешті, знайшовся інвестор — Державний експортно-імпортний банк. Будівництво розпочали у грудні 2000-го, завершили у листопаді 2002 року.

 

 

У матеріалі використані світлини І.Панчишин, І.Роп’яник, М.Калитчук, а також з особистого архіву автора.