Знайомимось з історичними спорудами Івано-Франківська: вища реальна школа. ФОТО

Рішення про будову прийняте маґістратом у 1870. Архітектор В. Мюльн. Споруджувалась як чотирикласна народна школа, сполучена з трикласною реальною.

На клопотання маґістрату рескриптом цісаря Австро-Угорщини у травні 1874 перетворена на семикласну державну вищу реальну школу. При цьому місто зобов’язувалось передати на її потреби новий будинок, забезпечити опалення й освітлення, а крім того, видавати щороку 1000 ринських на навчальні потреби.

Перший випуск відбувся 1878. У кам’яниці починалась історія першої публічної міської бібліотеки. На запрошення маґістрату в 1872 сюди прибув з Парижа польський політемігрант, учасник антиросійського повстання 1863 В. Смагловський. Він подарував місту особисту бібліотеку з семи тисяч книг і став у ній пожиттєвим бібліотекарем. Під книгозбірню й помешкання були відведені зал і кімната. Бібліотека тут перебувала до 1888.

Споруда була сильно пошкоджена під час Першої світової війни, тому 1916–18 заняття проводились в іншому приміщенні.

Від 1920 школа реформована в математично-природничу гімназію, від 1926 і до реформ на радянський лад іменувалася ІІІ державною гімназією ім. Сташиця.

Будинок тинькований, триповерховий, тринадцятивіконний по фасаду. У плані має форму прямокутника. В основу зв’язку між приміщеннями покладено коридорний та анфіладний принципи. Фундаменти бутові, стіни цегляні, перекриття залізобетонні.

Дах двосхилий по дерев’яних кроквах, покрівля – бляха. У фасадах будинку знайшли відображення певні традиції архітектури класицизму.

Головний фасад горизонтально розчленований міжповерховими та підвіконними тягами, вертикально – ризалітом по центральній осі будинку, увінчаним масивним аттиком. Вікна третього поверху ризаліту аркові, решта – сеґментні. Цоколь високий, рустований. Головний фасад звернутий у бік вул. Незалежності, тильний – до вул. Грушевського. Споруда зведена зі значним відступом від червоної лінії. По цій лінії при побудові проходила кована художня огорожа, а ближче до будинку – палісадник. Нині тут два фонтани (1985, реконструйовані 2002).

Викладачем німецької й польської мов у школі працював Остап Михайлович Левицький (1839–1903) – поет і перекладач, діяльний член української громади. Вірші писав під псевдонімом Остап Ковбасюк українською, польською й німецькою мовами. Автор поезій «Під вечір», «Любов», гумористичних перекладів і сатиричних творів (друкувалися в газетах «Зеркало», «Комар»), комедій для галицького театру, «Читанки руської для четвертої кляси шкіл народних в Галичині». О. Левицький був членом-засновником станиславівської філії «Просвіти», обирався членом виділу (1889).

Школу закінчували український письменник Володимир Ґадзінський (1888–1932), українські художники Модест Сосенко (1875–1926), Антон Манастирський (1878–1969) та польський художник Ян Рубчак (1884–1942).

Споруда є характерним прикладом шкільного будівництва австрійського періоду в Галичині. Після Другої світової війни тут було обласне управління сільського господарства, далі – шкільні заклади, від 1966 – корпус інституту нафти і газу, а від 1978 – стоматологічний факультет медичного інституту (тепер медичний університет).