Знайомимось з історичними будівлями Івано-Франківська: Залізничний вокзал. ФОТО

У північно-східній частині міста, за 1,5 км від центру, в межах колишнього Заболотівського передмістя.

Зведений під час побудови залізниці Львів – Чернівці. Відлиту дату «1866» можна побачити на стовпцях перонного навісу, що є гарними зразками художнього литва. В будівлі були використані елементи мавританського стилю: напівциркульні вузькі вікна, гранчасті колони з завершенням у вигляді тюрбанів. Такі форми донині зберіг вокзал у Коломиї.

 

 

Ім’я архітектора однозначно не встановлене. Ймовірно, це був Л. Вєжбицький, про якого відомо, що він розробляв проекти і будинки станцій на всій лінії. Пізніше він став директором новоутвореної дирекції залізниць у Станиславові (1894) та дирекції у Львові (1897).

 

Перше розширення вокзалу було проведене в 1886. Тоді добудовані їдальня з північного боку і залізничні канцелярії та пошта – з південного. Вони мали вигляд одноповерхових флігелів, вирішених у єдиному стилі з головним, поверховим об’ємом. Довжина розбудованого вокзалу становила 170 м. Його вигляд доносять до нас поштові листівки позаминулого століття.

 

 

Світлина від ЗПІК ІФ.

 

Наприкінці 19 ст. Станиславів став значним залізничним вузлом, лінії від якого розходились у п’яти напрямках. У 1894 тут була створена третя за чергою в Галичині дирекція залізниць. Їй підпорядковувалось 1490 км колій, що більше, ніж іншим – Львівській або Краківській.

 

У 1904 місцева дирекція залізниць звернулась до міністерства з проханням про розширення вокзалу. З Відня сюди був направлений  старший радник будівництва, архітектор Е. Баудіш, який ознайомився з ситуацією на місці.

 

На перебудову держава виділила 0,6 млн. корон. Роботи розпочалися навесні 1906. В тогочасній пресі досить детально описаний проект: «Остаточний проект перебудови виконаний в міністерстві залізниць під керівництвом ст. радника Е. Баудіша. Вестибюль має 20 м висоти, в основі – 20,5 х 14,3 м.

 

Тут головний вхід і каси, пасажирські та багажні. Правим коридором добираємося до залу очікування І і ІІ класу (10,5 х 17,8 м) і ресторану, лівим – до ресторану ІІІ класу й другого залу очікування. Довжина по фасаду 200 м. Стиль – модернізований ренесанс без прикрих для ока сецесійних викрутасів…». Роки початку й кінця реконструкції – 1906 і 1908 – вирізьблені на фризах бічних
павільйонів вокзалу з перонного боку.

 

Світлина від ЗПІК ІФ.

 

Вокзал являє собою цегляну двоповерхову (частково триповерхову) споруду в стилі неоренесансу. За архітектурним вирішенням головний павільйон сполучений з двома бічними, від яких ідуть довгі двоповерхові крила. У плані має форму, що наближається до сильно витягнутого прямокутника.

 

Домінантою є потужний купол з ліхтарем, котрий проглядається з різних кінців міста. В перші десятиліття після побудови над ліхтарем підносилась крилата статуя – алегорія залізничного руху (втрачена). Фасади усіх трьох павільйонів вирішені як великі засклені напівциркульні портали.

 

Залізничному вокзалові судилося увійти в історію міста як першій споруді, освітленій електрикою. Електричні лампи тут спалахнули 13 січня 1897. Роботи провела відома німецька електротехнічна фірма «Сіменс і Гальске». Було впроваджене освітлення вокзалу, станційних будинків, майстерень, території.

 

За роки існування будівля стала свідком визначних подій. У ніч повстання 1 листопада 1918 вокзал був у числі перших об’єктів, узятих під контроль українізованими частинами. Вже о другій годині ночі, раніше ніж на ратуші, на ньому замайорів синьо-жовтий прапор. Вояки майбутнього 1-го стрілецького полку УГА протягом доби зупиняли військові ешелони, роззброювали чужинців, а українців закликали ставати в лави борців за волю. Звідси вирушила в дорогу делеґація ЗУНР на чолі з Л. Бачинським, щоби 22 січня 1919 взяти участь у проголошенні злуки українських земель на Софіївській площі у Києві.

 

Під склепіння залізничного двірця десятки разів ступав І. Франко, неодноразово – М. Грушевський, О. Кобилянська, Ю. Федькович. Бачив вокзал
австро-угорського цісаря Франца Йосифа І (1868), М. Драгоманова (1875), М. Коцюбинського (1911), О. Керенського (1917), С. Петлюру (1919), Н. Махна (1922). Мешканці міста влаштовували тут урочисті зустрічі новопризначе ним станиславівським єпископам Ю. Пелешу (1886), А. Шептицькому (1899), Г. Хомишину (1904), композиторові М. Лисенку (1903).

 

Остання за часом реконструкція проведена 1999. Будівля була наново опоряджена зовні, відновлені інтер’єри, розширені й вистелені новою тротуарною плиткою посадочні платформи, встановлені сучасні світильники. У відкритті вокзалу після реконструкції (вересень 1999) взяв участь Президент України Л. Кучма.

 

 

Автор статті: Михайло Головатий

 Звід пам’яток Івано-Франківської області. Івано-Франківськ і села міської ради. – Кн. 1. Пам’ятки археології, історії та мистецтва. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2016. – С. 167-170.